Мені 38 років, я досить худощава і, можна сказати, молодо виглядаю. Щоб ви розуміли, я ніде не можу купити плящчину червоненького без паспорта.
Продавці вдивляються у світлину у паспорті, потім у мене, свердлять поглядами так по кілька секунд і завжди обдаровують компліментами, як я молодо виглядаю.
Іноді навіть хочеться просто так без бажання та причини купити пляшку, щоб отримати порцію приємних компліментів.
А одягаюся я також, як мені здається, досить молодіжно. Я не морочусь якимось сукнями, шубами, шпильками та подібними жіночими вдяганками.
Для мене найкраще – це худі з капюшоном та вільні джинси. У звичайнісінький і нічим не примітний день я збираюся з обіду знову на роботу. Йти буквально 5 хвилин через шкільний двір, тому тут мені пощастило: харчуюсь домашньою їжею і заразом прогулююсь.
Отже, осінь, теплий жовтень. Я вдягаю зазвичай джинси, високі кросівки і улюблене жовте худі, зверху жилетку і крокую в бік школи.
Бачу, що велика кількість школярів вигулькнула на шкільне подвір’я. Коли підійшла ближче, то зрозуміла, що їх вигнали замість фізкультури прибирати подвір’я від опалого листя і поставили кілька учителів за ними приглядати.
Проходжу повз них, паралельно, з ностальгією розглядаю учнів і згадую свої шкільні роки. Як було гарно в той далекий період мого життя. І раптом я чую гучний голос, який явно звернений до мене, бо довкола нікого зі школярів немає:
– Ти куди зібралася? А листя прибирати хто буде?
Я обертаюся і бачу, як пані стоїть років за 50, багатозначно поставивши руки в боки:
– Я до кого говорю? – І вона починає підходити до мене, явно збираючись дати мені прочухана.
Добре, що я ношу завжди паспорт із собою. Посміялися від душі, вона вибачилася і побажала всього найкращого, нарікаючи, що молодь зовсім розпустилася.
До речі, з підлітками мене плутають далеко не вперше.