Звичайно, що Арсен чудовий і добрий, з ним весело і комфортно. Але він вже свою родину переріс. Про те, що пора йому йти з родини, Арсен сказав сам. Одного чудового дня він мені сказав:
– Я тебе кохаю…
І все. Після цих слів задкувати просто нема сенсу.
Я знала, що у нього є родина, коли він почав висловлювати мені знаки уваги. Якщо чесно, то настільки примітивні компліменти мене розсмішили, бо я звикла до того, що чоловіки витрачають на мене не одну годину часу, а цей хоче якимись словами мене причарувати? Оце нахабство!
Я придивилася до нього ближче і одразу проаналізувала: одружений, зарплатня середня, перспектив ніяких. Просто ідеальний кандидат для мене, якщо підійде для мене в особистому плані.
Розумієте, мені вже давно під сорок, вже кілька років я кажу всім, що мені тридцять дев’ять…
Звичайно, що я хочу мати дитину, повноцінну родину і при цьому я не хочу йти з роботи та варити і парити. Мені потрібен чоловік, який сам це буде робити із задоволенням. А тут Арсен…
Ми кілька разів зустрілися у мене і чоловіка аж розпирало від гордості, що про нього ще “мріють” жінки. “Мріють”, але для іншої цілі, любчику.
Я зрозуміла, що він мені підходить, а після його зізнання в коханні, я вирішила, що треба вже серйозно братися за своє особисте життя. Я пішла до нього додому з великим тортом і переговорила з дружиною.
– Невже ви досі його любите, – спитала я її, – Ви давно переросли ці стосунки, скажіть собі правду. Від Арсена толку ніякого, бо він просто не здатен забезпечити родину, він не той, кого ви собі колись уявили. Звичайний лінивий чоловік, який сидить у вас на шиї і ще й сміє вам зраджувати.
– То навіщо він вам?, – не вірила дружина моїм словам.
– А мені якраз такий потрібен, який хоче сидіти вдома і ніде не робити. У мене хороша зарплата і пора думати про дітей. не переживайте, Арсен вам справно платитиме аліменти.
Мені здається, що ми розійшлися мало не подругами.
Я думала, що справа вже зроблена, але тут Арсен почав задкувати:
– Я маю вертатися в родину, розумієш, у мене дружина така злопам’ятна, що може тобі щось зробити… А я тебе дуже люблю і нам треба бути обережними.
– Котику, – кажу я йому, – Оля наймиліша жінка на землі і вона зовсім не проти, що ти тепер житимеш зі мною.
– Що?
– А те, любий, раз ти тепер вирішив пов’язати своє життя з моїм, то треба попереднє закінчувати. Оля подасть сама папери на розірвання шлюбу, а тобі треба звикати жити зі мною. Декілька простих правил і ми будемо дуже щасливі.
– Але я не хочу… Я нічого тобі не обіцяв!
– Як це не обіцяв, любий? А хто клявся в коханні? Хто казав, що я найпрекрасніша жінка на планеті? Ну от, ця жінка вирішила не лише бути з тобою, але й мати від тебе дітей.
– Яких дітей? Я вже маю і не хочу ніяких дітей!, – я не впізнавала ці істеричні нотки.
– Котику, наших, твоїх і моїх. Не переживай. Тобі не прийдеться багато працювати. бо це я беру на себе. Ти будеш їх глядіти, годувати, сповивати і співати їм колискові. З тебе вийде ідеальний тато!
– Я не хочу!
– Не смій в моїй хаті підвищувати на мене голос! Якщо ти будеш чемно поводитися, то я тобі щось куплю. Що ти хочеш, мій котику?
Поки Арсен трохи дезорієнтований, але вже вміє сам за собою прибрати і приготувати поїсти собі і мені. Думаю, нам обом дуже пощастило і ми створимо чудову родину.
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
