Донька із чоловіком вперше за десять років до мене приїхали на знайомство. Колись, Маринка ще студенткою поїхала в Австрію по обміну, та там і лишилась, заміж вийшла згодом. А тепер, побувши трішки в нашому селі зять мій несподівано зробив мені одну дуже хорошу пропозицію. Я й погодилась би, але ж у мене ще син є. Тепер на роздоріжжі і не знаю, як бути

Донька із чоловіком вперше за десять років до мене приїхали на знайомство. Колись, Маринка ще студенткою поїхала в Австрію по обміну, та там і лишилась, заміж вийшла згодом. А тепер, побувши трішки в нашому селі зять мій несподівано зробив мені одну дуже хорошу пропозицію.

Я й погодилась би, але ж у мене ще син є. Тепер на роздоріжжі і не знаю, як бути.

Ніколи моя донька ні про які “за кордони” не мріяла. бігала собі селом босими ногами, або з дівчатами своїми подругами на велосипедах їздили. Школу скінчила, пішла вчитись у педагогічний. Ще й другого курсу не скінчила, як погодилась із подругою “за компанію” поїхати в Австрію.

Якась там програма була для студентів. Обмін, чи як називалось. я вже й не пам’ятаю.

Прийняла їх родина дуже заможна. Маринка все тоді дзвонила і розповідала, що в справжньому замку-музеї проживає. Казала, що кухня тільки така, як уся наша хата. Геть димар увійде.

Читайте також: Іншим у спадок від матері квартири, чи будинки дістаються. а от мені при живій ненці – тато. Бачте, вона вирішила, що в 45 життя тільки починається. Нас із татом, навіть не попереджала. просто одного дня. коли я повернулась із поїздки двері нашої квартир відчинила чужа жінка

Так вийшло, що дуже скоро вона там і долю свою знайшла. За три роки вже й заміж вийшла, довчилась, роботу знайшла. нині вона у якійсь фірмі працює.

Якось усе у них не складалось із тим, аби до нас приїхати. То робота, то навчання. то у мене які негаразди. Лиш оце вперше за десять років нас відвідали. Я зятя вперше побачила, познайомились.

Саме він і запропонував мені їхати до них із дітками допомагати. дім у них величезний, діток двоє. Вони обоє працюють а з нянею усе не щастить. Він мені навіть працю мою оплачувати пропонує, аби я мала власні грошні.

Я з онуками своїми спільну мову знайшла одразу, адже німецьку в школі і інституті вчила і завжди читала книги в оригіналі. тут питань ніяких. та й гроші пенсіонерці зайвими не будуть.

Справа в тому, що окрім доньки у мене й син є менший. Якщо про Маринку моя душенька спокійна, то від сина у мене одні прикрощі. Заливає він за комір ще з юності.

Свого часу він був одруженим, але жінка втекла швидко. так він собі у тому їхньому домі і залишився. Ходить селом людям яку роботу робить, а оплата одна – вечеря і самограю. Я за ним наглядаю. Коли речі придбаю, коли погодую. Кілька разів з того світу витягали, бо як не засне десь під парканом, то щось залиє не те. Якщо я поїду – він пропаде. І це не образно я кажу, нажль.

От і стала я перед вибором. І, ніби, доньку виручити треба, та й сама з радістю б поїхала.

А з іншого боку – син.

А як бути, кого обрати?

Як би ви на моєму місці вчинили б?

20,07,2023

Головна картинка ілюстративна.