fbpx

Донька із сином викликали мене з Італії додому, адже матері моїй стало зле. Хоч і живуть обоє в селі, хоч їх моя мама виростила фактично, то жоден не хотів брати на себе відповідальність і турботу про мою маму. Їхала я додому не сама і мала для вирішити одне важливе питання

Донька із сином викликали мене з Італії додому, адже матері моїй стало зле. Хоч і живуть обоє в селі, хоч їх моя мама виростила фактично, то жоден не хотів брати на себе відповідальність і турботу про мою маму. Їхала я додому не сама і мала для вирішити одне важливе питання.

Напевне, ніхто на заробітки із рідного дому не їхав від статків і від доброго життя. Я ж мала двох дітей і чоловіка, якому очі були лиш туди направлені, де можна було за комір гарно залити.

Обійняла я діток, перехрестила і повезла до мами своєї в сусіднє село. Чоловіку своєму одразу сказала, що він вільний і що до нього я повертатись не буду. Поїхала я в Італію. Вже 17 рік тут.

Усе, що я заробляла, передавала для своїх дітей. Мамина хата була старенькою і ремонтувати сенсу не було, тож почали ми будувати новий дім у дворі.

Село у мами і велике і перспективне, робота є, тож вирішили ми, що дім буде на два поверхи і таким, аби ми з мамою старіли при дітях. “Родинне гніздо”, так ми ту хату із мамою назвали.

Одразу скажу, що будова розтягнулась на роки, бо то тільки сказати – хату збудувати. Робітників треба знайти, чимось платити ще й матеріали придбати і за доставку заплатити. Оскільки заробляла тільки я одна, то поки ми ремонт завершили у новому домі, то донька моя і заміж вийшла.

Оля оселилась із чоловіком у нашому “родинному гнізді”. Зайняла молода сім’я більшу половину, а в меншій жила мама із сином. На той час це було логічно і я щиро раділа тому, що змогла таки дати своїм дітям кращої долі і умов кращих, ніж мала сама.

Негаразди почались тоді, як і син надумав привести дружину у нашу хату. Оскільки донья зайняла п’ять кімнат, сину залишалось три.

— То мені лиш три кімнати і бабуся, а вона пані в п’яти? – телефонував син з обуренням. – Так не справедливо, мамо. Або буду добудовувати хату, або хай дві кімнати віддає. Та й бабуся хай до неї переходить. Чого моя жінка має ділити кухню із кимось, а сестра сама собі господиня?

Лиш за рік я дізналась, що мама чула ту розмову і перейшла жити у літню кухню, тобто у свою стару хату. Зручності там на вулиці, а тазик, то ванна. Але ніхто і не подумав її повернути, або хоча б мені розповісти, що то стало.

Ну а це. почали вони мене додому обоє кликати, бо мама моя стала геть слабка.

— Мамо, у бабусі вже такий вік, що ти повинна бути поруч. У стаціонарі ось нині, а хтось бути повинен. Я не можу, у мене діти і робота, а Антон виправдовується зайнятістю хоч міг би і відпроситись, або жінку послати. Вона все одно вдома сидить.

Антон телефонує і починає на сестру жалітись. Мовляв, та на нього опіку про бабусю хоче перекласти, хоча сама мусила б подбати про стареньку, адже вона дівчина і то жіноча справа, як не крути.

Додому я їхала не сама а разом зі своїм нареченим. Ми із Валерієм уже три раки разом жили в Італії і вирішили повернутись доглядати мою маму також разом. Дітям я не стала нічого говорити, та й не до того було, усі думки на той момент про маму мою.

— Я тобі ключі дам від бабусиної хати. – з порогу заклопотала донька, щойно нас побачила. – Там і рушники і постільне є. – частила вона, якраз і відпочинете в тиші.

Син також вийшов привітатись і був люб’язним, але у дім запрошувати не став, лиш зголосився занести наші чемодани і знову ж таки у “бабусину хату”.

Я стояла перед двоповерховим будинком, який зводила не один рік для своєї родини. Перед “гніздом” у якому хотіла зустріти старість у колі родини і розуміла, що й на поріг мене рідні діти не хочуть впустити. Вони стояли поруч, але так, щоби собою прохід закрити, аби я не мала іншого виходу, окрім, як піти у стару хату жити.

Я ту ніч спати не могла. Довго сиділа біля вікна старої маминої хати і дивилась на свій новий будинок. Мені було прикро і соромно перед Валерієм за те, як мене зустріли рідні діти, за їхню поведінку, за ставлення до всього.

Потрібно щось міняти, якось виправляти ситуацію. Але як? Як зарадити? З чого почати?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page