Моїй доньці двадцять один рік, розумниця, красуня, вчиться в медінституті. Хоч я і заміжня, ростила її, можна сказати, сама – чоловік весь час гуляв і потрапляв у всякі не найприємніші історії, з яких потім доводилося його витягати. Ось такий у нас був тато. Кинути його шкода, раніше треба було, а зараз зовсім пропаде без допомоги.
Донька виросла – світло у віконці, на неї тільки і сподіваюся. Все життя мріяла, що вона виросте, вивчиться, знайде хорошу роботу і вдало вийде заміж. Але, видно, недостатньо їй було мого прикладу, вирішила наступити на ті ж граблі. Знайшла собі такого ж, як і її батько – пальці віялом, а за душею ні гроша.
Дивлюся на їхні стосунки – і себе, наївну молоду, згадую. Казала мені тоді мама – не зв’язуватися з ним, наплачешся. В голові вітер, носить його з боку в бік, а своєю головою думати не бажає. Ось і цей чим тільки не займався – і машини перепродував, і інструктором лижних працював, і ремонти робив. Зараз хоче відкрити свою автомийку, грошей напозичав купу, а чим віддавати буде – сам не знає.
А моя наївненька дивиться на нього закоханими очима і дихати не сміє. Спробуй щось не те скажи про її Вадика – відразу ображається і плакати починає. А це для мене неприпустимо – не можу бачити її сліз. Так шкода зразу стає, ось і думаю, може, все у них буде добре, і даремно я на нього наговорюю. Тільки з боку видніше, ну вилитий цей Вадик мій чоловік в молодості. Такий же хвалько, обіцяв гори золоті, а в результаті все прогуляв і сидить зараз на моїй зарплаті. Як мені пояснити доньці, що не пара він їй, а такий же, як і її батько.
Олена, 42 роки.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
