Донька розмовляти зі мною не бажає. Бачте, ворожка сказала, що у всі її негаразди у житті за мої гріхи. Так, я знаю, що не в усьому права, але ж я люблю.
Моїй донці, Оленці, зараз 30 років. має свою сім’ю і двох діток, але щастям там і не пахне. Її чоловік хоч і заможний, але має досить складний характер. Донька часто плаче, але залишити його не може, адже ж двоє дітей, які звикли до певного рівня життя, та й де вона ще такого знайде?
А нещодавно вона дізналась, що у нього більше ніж шість років є інша сім’я і там теж є діти. Та, інша приходила до доньки і сказала, що зробить усе, аби чоловік доньки став її чоловіком. Говорила, що тримається він сім’ї тільки тому, що у доньки малесенька донечка, яка щойно світ побачила. Як тільки дитина підросте – він піде.
Я сама порадила донці сходити до ворожки. Думала та її заспокоїть, розрадить, чи пораду яку дасть. Моїх доводів донька не чула. Ну, думаю, може хоч ту послухає.
А вчора донька прилетіла до мене і влаштувала концерт. Виявилось, ворожка повідомила, що всі негаразди у її особистому житті через мене. вірніше через мою любов. Я аж отетеріла. А я яким боком туди?
Так я маю коханого чоловіка. Власне, він і є татом моєї єдиної донечки. Ми не одружені, живемо громадським шлюбом. У нього є ще дружина і двійко дорослих діток, але його коханою жінкою є я. він це усім своїм життям довів. От хіба це не любов, адже ми вже більше тридцяти років разом?
Проживає мій Степан з дружиною, але у мене він так часто, як тільки може. Живу я у придбаній ним для мене квартирі. Він кохає мене і дуже любить нашу дочку. Допомагає їй, підтримує завше. За тридцять років я ні разу не мала з ним непорозумінь. Ми живемо душа в душу. Його дружина знає про мене і періодично намагається щось мені довести, або якось зачепити. але я звикла не звертати на ту жінку ніякої уваги. Для себе я вже давно знаю, що я не коханка, а кохана жінка. Степан це доводить щодня.
Він би давно розлучився, але дружина є головним бухгалтером його фірми, та й майно у них спільне. Я бачила, як не легко він ставав на ноги, як переживав оті дев’яності і двохтисячні, скільки здоров’я йому коштувало вийти на той рівень де він є зараз. Тому і не наполягала ніколи на розлученні і зараз не наполягаю. Я вже й звикла до наших стосунків. Кожна зустріч, як свято і ніхто не говорить, що я не така господиня, або не вмію варити борщ.
Але слова доньки мене глибоко вразили. Чому вона винить у своєму невдалому шлюбі мене? Я тут до чого? Ніякого гріха у мене за душею немає. Степана з родини я не забирала. Його діти виросли у сім’ї, а онуки мають дідуся. Де тут мій гріх, поясніть.
А я що? Не маю я права на власний шматочок щастя. Не маю права любити? У неї чоловік другу сім’ю має, а не розмовляє вона зі мною?
Станіслава К.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.