Василь одружився дуже рано, ще вчився на першому курсі інституту, як його дівчина Інна сказала, що при надії. За Інною звістку про весілля доніс до Василя її батько.
– Мене не цікавить, що ти молодий. Треба за свої вчинки відповідати, – казав він.
Я Василя не виправдовую, адже його ніхто не примушував з Інною зустрічатися, а за вчинки треба відповідати, тим більше, що на кону маленьке життя.
Який достаток був в молодої родини? Та ніякий.
Василь вчився і працював ночами, щоб хоч якось потягнути родину, а Інна сиділа з дитиною і так само виснажувалася.
Ніхто з них не був задоволений своїм шлюбом і таким життя. кожен мав претензії до іншого і був певен, що причина всіх бід – інший.
– Якби не ти, я б собі щаслив жила і веселилася, а не сиділа в цій дірі з тарганами та вічними вереском від цієї дитини!
– Якби не ти, я так само вчився і мав стипендію, а не спав по дві-три години, щоб вас забезпечити!, – говорив Василь.
– О, то я вже така забезпечена! Чекай, он гостя дорогого, таргана, тапком припрошу до столу нашого багатого!, – не вгавала Інна.
Батьки їхні й самі мали без них ще дітей і свої проблеми, тому їм було якось байдуже, як там діти живуть.
Інна не витримала перша і почала залишати дитину на хазяйку квартири, де вони знімали кімнату та ходила гуляти. Спочатку крилася від чоловіка, а потім перестала.
– Я молода, розумієш? Молодість раз дається і я не планую її марнувати в чотирьох стінах!
Було зрозуміло, що так довго не триватиме і Інна скоро знайшла собі нове кохання та одного дня просто зникла. Маленьку донечку, якій тоді було три роки, вона покинула на Василя.
Спочатку чоловік зітхнув з полегшенням, бо прогодувати дитину він міг, а садочок йому дали.
Але роки минали і знайти іншу жінку, маму для Софійки, не вдавалося. То йому серце не лежало до жінки, то Софійка казала, що їй тьотя не подобається і так каламутилося роки.
Софія підросла і стала господинею у їхній квартирі, вміла, і їсти приготувати, і по прибирати, купити продукти і оплатити комунальні послуги.
Василь світився від радості, що його донька така розумниця.
Вона вступила в університет, але веселе студентське життя їй якось не пішло та вона й не дуже цього прагнула.
Згодом вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка, але по декілька разів на тиждень відвідувала батька, готувала йому щось їсти. Не завадило такому тісному спілкуванню і поява синочка, навпаки, Софія хотіла аби Василь більше спілкувався з онуком.
І ось в цей період ми з Василем і зустрілися. Я вільна і він також. Нам разом добре в усіх сенсах і я інколи ночую в нього, але я не врахувала, що буваю там лише в ті дні, коли точно не прийде донька.
І от якось вона прийшла невчасно, а я там.
– Тату, нащо ти найняв домогосподарку, адже я сама тобі їсти приготую і приберу, – сказала вона, коли мене побачила.
По тому, як звузилися її очі я зрозуміла, що вона аж ніяк не сприйняла мене за найману робітницю. Вона це сказала, щоб мене задіти.
– Доню, це Марина, ми зустрічаємося, – зніяковів Василь.
Софія дуже холодно кивнула і почала одразу порядкувати на кухні, бурчати, що речі не на своїх місцях…
Зараз я в такій ситуації, що маю сподобатися цій жінці, яка очевидно планує зробити все аби її батько знову був сам.
Я помічаю, що вже тиждень Василь не запрошує мене до себе, а приходить до мене на кілька годин, а потім йде додому під дивними приводами. Це настільки смішна і сумна ситуація, що я просто не знаю, як вчинити правильно.
Фото Ярослава Романюка.
