fbpx

Доньки зателефонували і радісно повідомили, що збираються на гостину вже наступного тижня. Пробудуть не надто довго, усього днів зо два, або зо три. Мені, ніби й радіти потрібно, все ж діти їдуть, онуків побачу, але не до радості зовсім. Я вже давно не можу витерпіти їхніх візитів і буквально хвилини рахую коли вони в мене

Доньки зателефонували і радісно повідомили, що збираються на гостину вже наступного тижня. Пробудуть не надто довго, усього днів зо два, або зо три.

Мені, ніби й радіти потрібно, все ж діти їдуть, онуків побачу, але не до радості зовсім. Я вже давно не можу витерпіти їхніх візитів і буквально хвилини рахую коли вони в мене.

Оленка з Іриною надумали на гостину приїхати. Не ближній світ, аж з Польщі їхатимуть із чоловіками своїми і дітьми. Мені, ніби й радіти треба, все ж бачимось вкрай рідко, але від почутого лиш сльози на очі.

Кажу чоловіку, а він аж закрехтав від почутого:

— Ну що ж, мамо, треба нам тих три чотири дні пережити. Все ж діти рідні, не чужі люди їдуть.

Читайте також: Не можу терпіти візитів єдиної донька. Мені легше ї передати в місто торби з усім готовим, ніж пережити отой тиждень її гостини. Не подумайте чого, я дитину свою дуже люблю, але ж є одне велике таке “але”

Не подумайте чого, дівчата в мене хороші і сім’ї у них чудові, справа в іншому.

Як тільки вони приїжджають, то починаються гості і постійні застілля. Дуже вони люблять страви мої: борщ, голубці, холодець, налисники. Наминають те все, за обидві щоки ще й нахвалюють.

Щойно вони поріг мій переступають, як звідусіль подруги їхні збігаються. Сидять собі, розмовляють за бокалом кави,  а мені на стіл накрий, зі столу прибери, посуд вимий. Доньки, ніби й не без рук, і хочуть допомогти, а все ніколи. Як не самі гостей приймають, то йдуть до когось на гостину.

Разом усіх їх до мене десять чоловік приїздить. Уявіть, скільки то наготувати треба? А ще ж кожен різне любить. Прокинуться з самого ранку і до мене на кухню: “Мам ми бутербродами поснідаємо і на риболовлю поїдемо. Приготуй на обід вареничків із вишнями. Так засумували за твоїми”. Розвернулись і пішли усі разом на природу, а мені стій на десять чоловік вареники ліпи до обіду.

Вони прийдуть, наїдяться і знову кудись вирушають, але попередять, що ввечері хтось обов’язково зайде. Я одне робити закінчила і за другу роботу стаю. Ну а як, вони скучили їм усе побачити скрісь побувати, з усіма поспілкуватись охота.

І дітей мені шкода, не поставиш же їх до плити на ті дні, що вони на гостину приїдуть. І сама ще, ніби як у силі, але відчуваю що сил тих вже під кінець. Оце нове випробування – знову приїдуть на чотири дні вже наступного тижня.

З року в рік мені все важче таку кількість людей обходити, а як бути просто не знаю. Невже доведеться рідним донькам відмовляти у візитах? А як я онуків тоді побачу, а дітей своїх?

От як вийти із цієї ситуації? Щоби всі відпочили і я потім місяць здоров’я не поправляла?

09,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page