Маша моя дівчина доросла, уже п’ятнадцять років, як заміжня і виховує трьох діток із чоловіком. Професія у неї важка – ще після інституту вона у поліцію подалась, то так досі і працює.
Приїжджають вони до нас на гостину рідко – десь три або чотири рази на сезон. Попереджає Маша про свій приїзд заздалегідь, тож я маю час хоча б морально підготуватись. Не так мені важко, коли вони у нас, як ото потім пережити.
Справа в тому, що по приїзді береться Маша мого чоловіка виховувати та мене захищати. Гальм не має. говорить усе, що на думку спадає і в обличчя. Її візити то постійне моралізування і повчання, спокою не дає чоловіку, на кожне його слово у неї десять.
З Петром своїм я уже тридцять років живу. Ну як то живу… навчилась пристосовуватись до його характеру і не звертати уваги. А він людина важка, що тут правду таїти. Все йому не те і не так, вгодити не просто. Та й за комір заливає частенько, ну тоді хоч ховайся.
Але нічого, ми життя прожили разом, доньку розумницю виростили уже й до старості справа йде. А воно із часом може й нього характер і покращає. Не залізний же він, колись же прийде межа отим його компаніям та святкуванням?
Ну от я собі живу і не зважаю, а донька на мій захист стає одразу коли приїздить. Та таке чоловіку говорить, що в мене аж сльози на очі. Ну не працює він, так де в селі робота? Ми корівку тримаємо, то він і покосити інколи мені може і гній вичистити, все ж поміч. А що до їжі перебірливий, так то в нього змолоду так. Я інколи, теж не права, чи там ложку не подам, чи сальце наріжу затовсто. А йому це неприємно, може узагалі не поїсти і піти, а потім не балакає зі мною кілька днів.
Вона побуде і поїде собою задоволена. А після доньчиних візитів у нас у сім’ї розлад на кілька тижнів. Петро мені вимовляє за кожне її слово. Слухати тоді мені, не переслухати.
Доньку я дуже люблю, тут нічого казати, але мені легше їй торбу харчів у місто передати, ніж оце так після її візитів п’ятого кута у хаті шукати.
От і як мені бути, я вже не знаю. Сили під кінець просто. Прошу доню не втручатись, але вона мене не чує. І що? Казати аби не їхала, так я ж мама, хіба таке вимовлю?
Ой, людоньки, підкажіть мені, як то правильно вчинити, бо я уже не знаю, що робити?
Галина Романівна П.
07,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
