fbpx
Історії з життя
– Доню, підіймайся… – старенька тихим голосом продовжувала будити мене, – Вам прокинутися треба і вийти з будинку. – Я розгублено підвела голову. Упевнившись, що я остаточно прокинулася, старенька піднялася з ліжка. – Поспішай дочко. Ну, не лежи! – старенька почимчикувала до виходу. – Нуж бо, буди усіх, виходьте з дому!

Моє день народження завжди відзначали з розмахом – середина літа, час відпусток. Друзі приїжджали до мене і ми їхали в клуб або на закриту вечірку. Цьогоріч, нам всім хотілося поїхати кудись на природу, подалі від сірих бетонних коробок багатоповерхівок. Ідею підкинув близький друг – недалеко від міста в маленькому селі жила його бабуся, він частенько туди їздив. Сусідів знав багатьох і його знали. Село не занедбане, так би мовити з усіма благами цивілізації. І один сусід здавав свій будиночок, коли на літо, коли на добу. Здавав тільки своїм, щоб не рознесли все. Нам, як близьким знайомим, навіть знижку зробив.

Компанія зібралася дуже велика – десь 15, а може 17 чоловік. Закупили продукти в міст. Набрали настільних ігор – вони відмінно йшли в невеликих компаніях. Домовившись з господарем і сплативши оренду ми стали готуватися до свята. Підготовка не зайняла багато часу, так як в основному все було готово заздалегідь. Ми накрили на стіл і вже о 6 вечора почалися веселощі. Танці, привітання, жарти та ігри – час в хорошій компанії летів непомітно. Запустивши феєрверк, ми ще трохи поговорили і вклалися спати. У трьох кімнатах будинку на всіх нас було 3 ліжка і один великий диван. З собою ми привезли спальники і надувний матрац. Дівчат поклали на ліжку і диван, інші ж вклалися на підлозі. Заснули ми ближче до 3 ночі. Від великої кількості людей в будинку стало жарко і перед сном ми відкрили вікна щоб трохи провітрити приміщення. Ночі були холодними, але все ж приємну прохолоду вдалося впустити в будинок.

Через втому снів не було, я просто вимкнулась. Прокинулася я від дотику прохолодної руки до мого плеча. Навколо було темно і мені потрібен був якийсь час, щоб розгледіти того, хто розбудив мене. Обережно присівши на край ліжка на мене дивилася приємна повненька старенька. Навіть зморшки на її обличчі і руках здавалися якимись м’якими.

– Доню, підіймайся… – старенька тихим голосом продовжувала будити мене, – Вам прокинутися треба і вийти з будинку…

Я розгублено підвела голову. Упевнившись, що я остаточно прокинулася, старенька піднялася з ліжка.

– Поспішай дочко… Ну, не лежи! – старенька почимчикувала до виходу. – Нуж бо, буди усіх, виходьте з дому!

Я озирнулася на всі боки. Вхідні двері рипнули і закрилася. Тільки зараз я відчула запах гару. Схопившись з ліжка, я почала будити усіх. Ніхто не розумів, що відбувається і всі розгублено дивилися на мене.

– Біжимо з дому, щось горить! – крикнула я і вискочила з будинку.

Сусідський будинок палав. Вогонь перекинувся на сіно, що стояло біля будинку у якому спали ми. Хлопці з нашої компанії не розгубилися і схопивши відра і тази стали заливати споруди. Ми з дівчатами зі шланга наповнювали всі ємності, які могли знайти. Через півгодини вогонь ми загасили, але сусідський будинок згорів дотла. Пожежники приїхали, коли рятувати було вже нічого. Після нас опитували, уточнюючи причину пожежі. Як ми дізналися пізніше, сусід просто заснув із недопалком, почалася пожежа. На моє запитання, де я можу знайти бабусю, яка мене розбудила, мені сказали що ніякої бабусі не було. Та й як виявилося будинок був закритий зсередини. Мені спокою не давала та бабуся, невже мені вона наснилася?

Я діставала Руслана розпитуваннями і друг, не витримавши, погодився поговорити зі своєю бабусею. Через тиждень він приніс мені фотографію, на якій я побачила, ту саму стареньку. Коли я підтвердила, що то саме вона і їй ми повинні дякувати, що досі усі живі, друг розповів, що це мама господаря будинку, але її не стало 5 років тому.

Після цього ми усі разом поїхали на місце спочинку тієї бабусі і дякували їй за те, що урятувала нас тієї ночі.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page