Свекруха про мене розпускає брехні серед рідні, і з її слів виходить, що я так запудрила Олегові мізки, що він з рідною матір’ю, яка для нього все життя старалася, не спілкується тепер.
А Олег не через мої слова з нею не розмовляє, а через її поведінку. Вона ж повелася дуже негарно, у мене нормальних слів просто не знаходиться для її вчинку.
Я, звісно, знала, що мене ця жіночка не любить, але одна річ, коли вона мене вважає поганою господинею, і зовсім інша, коли вона, грубо кажучи, цупить у нас гроші, щоб мені нічого не дісталося.
Основна проблема у нас одразу була у тому, що в мене це вже другий шлюб, а у чоловіка – перший. У мене є донька, яку Олег прийняв її як свою, нещодавно у нас народився син.
Свекруха ж вважала, що я вже ношений черевик, тому її хлопчик-мізинчик гідний кращого, йому б знайти собі білосніжну квіточку, а не “за кимось доношувати вже викинуте”.
Чи треба казати, що коли я почула таке визначення на свій адрес, двері нашого дому для свекрухи зачинилися? Ми живемо зараз у моїй двокімнатній квартирі і вже запланували розширитися до троячки, але не склалося.
А не склалося саме через свекруху, яка втнула таке, що в нас із чоловіком очі були як яблука, коли ми довідалися про її витівку.
Зараз ми живемо в моїй двокімнатній квартирі, але це занадто гучно сказано, по метражу це велика однокімнатна квартира, де кімнату поділили на дві.
Ми планували спільну дитину, тож розуміли, що треба буде розширюватися. Навіть якби народилася дівчинка, моя квартира для чотирьох занадто маленька, там нема де розвернутися.
Збирати гроші почали ще шість тому, потім ще мені дісталася спадщина, яку я успішно продала, чоловік мав свій рахунок, який відкрив ще до весілля, загалом грошей набралося на троячку.
Почали шукати варіанти, свекруха в цьому брала найактивнішу участь, хоча її ніхто про це не просив.
– Я попитаю по знайомих, може хтось продає напряму, а то агентства такі ціни гнуть за свої послуги, – запропонувала вона, а ми й не відмовлялися.
Квартиру знайшли, коли я вже була при надії. Почали оформляти, там виникли якісь труднощі з прописаною дитиною, я не вникала в них, бо ходила дуже важко.
Потім я примудрилася потрапити в стаціонар, я взагалі ні про що не думала, самій би вижити і дитину виносити.
Чоловік розривався між роботою, домом з дочкою та мною в лікарні, тому й припустився величезної помилки – він склав довіреність на свою маму, щоб вона могла купити квартиру.
Вона й купила її, лише оформила на себе. Ще й не сказала одразу нікому, Олег уже сам потім побачив, коли попросив документи йому принести.
Тобто на наші гроші квартиру свекруха купила собі. Синові пояснила, що це для його ж добра, мовляв, нечесно буде, що його вкладень у квартиру більше, а оформлятимемо на нас із чоловіком. Адже чоловік ще й чужу дитину годує, це теж треба пам’ятати.
А так у цій квартирі можна жити без проблем, а потім вона у спадок дістанеться тільки чоловікові. За це все свекруха, мабуть, чекала на похвалу, але отримала прочухана.
А я була приголомшена такими новинами, чесно. Чоловікові я сказала, що ноги моєї в тій квартирі не буде, поки вона записана на свекруху.
Не вистачало мені щастя, щоб та ходила і носом мене тицяла, що я живу в її квартирі, а вона має право приходити, коли захоче. А вона точно не проґавить свій шанс так зробити.
Чоловік, якого мамин вчинок теж не залишив байдужим, їй сказав, що доки вона не перепише квартиру на нас, він її чути не бажає.
Щоразу, коли свекруха дзвонила, він брав слухавку і питав “дозріла переписати квартиру? Ні? Усього доброго”. Більше нічого.
А свекруха вперлася, не буду, каже, нічого переписувати. Жити – живіть, а спадок синові потім дістанеться. Він же вклався більше за мене.
– Я ж для тебе стараюся! Вона вже раз розлучалася, зараз без проблем і з тобою розлучиться, залишивши тебе нізчим! Ти цього не розумієш, чи що? – обурюється моя люба друга матуся.
Мене ж неустанно шпетить, що це я налаштувала сина проти матері, образилася, що мені халявної квартири не дісталося і таке інше.
Я просто вражене її вчинками і ставленням. Чоловік із нею не спілкується, онука вона не бачила, бо їй ніхто не сказав про виписку, а додому до себе я її не пущу ні за що.
Як результат – квартира стоїть порожня, оформлена вона на свекруху і та не збирається міняти своє рішення, сподівається, що син скине кайдани моїх чар і зможе оцінити вчинок матері, після чого кинеться їй у ноги зі словами подяки.
Ні я, ні чоловік не спілкуємося зі свекрухою. Чоловік навіть думав, чи немає сенсу подати на матір до суду, але потім зрозумів, що буде складно щось довести. По-доброму домовитись він і не сподівається.
Я ж без роздратування про свекруху думати не можу.
