Одного разу йшов по дорозі старий мудрий чоловік, розглядав природу і милувався весняними яскравими фарбами. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах неосяжно величезний тягар.
Було помітно, як у нього від такого тягаря підкошуються ноги.
– Чому ти прирікаєш себе на такий тяжкий труд і стpaждання? – запитав старий.
– Я стpaждаю для того, щоб мої онуки і діти були щасливими, – відповів бідолаха. – Мій прадід прирікав себе на тяжку працю заради діда, дід – заради батька, батько – заради мене, а я буду стpaждати заради щастя моїх дітей.
– А хтось у вашій родині був щасливим? – поцікавився мудрий співрозмовник.
– Поки ще ні, але діти і внуки напевно стануть щасливими! – мрійливо вигукнув чоловік.
– На жаль, неписьменний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! – зітхнув старець чоловік. – Спершу потрібно навчитися самому бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити щастя своїх дітей. Це і буде твій найцінніший подарунок.
За матеріалами.
Фото – ілюстративне
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
