— Досі не розумію, як зумів те все пережити! Ось їду вперше до Львова один. Треба вчитись жити заново, хоча й не знаю чи вистачить сил За матеріалами життєві історії Ольги Чорної
На побачення зі спомином – Пригощайтеся пиріжками з вишнями, – запрошував сусід у купе. – Донька з внучкою напекли. Ще б чаю. Він у потязі має особливий смак.
Пиріжки так пахли… А смак…
– Їдете до Львова, чи кудись далі? – запитав.
– До Львова…
– І я… Їду на побачення… зі спомином. Ми у липні з Іванкою, дружиною моєю , познайомилися.
Статний сивий чоловік у світлому лляному костюмі виглядав щасливим і засмученим водночас.
– Іванка ступала по бруківці на пальчиках. Думав – балерина. А це, виявилось, вона була взута в позичених босоніжках. Стояла аби підбори не обдерти. Невисокі, кумедні, квадратні наче. А яку косу мало це дівчисько! Воно пройшло повз мене. А я стояв, наче вкопаний. Мало не прогавив долю. Сеpце напоумило: чого стоїш, доганяй хутчій. І я полетів. Зупинив. І випaлив: «Я кохаю вас!». Дівчина кліпала очима. А я відчув: не лише моє обличчя, а й п’яти почервоніли. А ще подумав: що б сказали батьки, довідавшись про таку «крамолу».
Іванка та Дмитро вчилися в університеті на різних факультетах. Три роки зустрічалися. Одружилися після закінчення навчання.
Щороку в липні їздили до Львова. Ці поїздки стали для них талісманом.
– Іванка, як тоді, ступала на пальчиках по бруківці. А я заново в неї закохувався. Ми були щасливі, як діти. Тридцять років прожили разом. І жодного липня не пропустили. А потім дружини не стало… Напровесні.
Як він те пережив і досі не розуміє. Не зчувся, як минула весна, настало літо. Як збіг червень. Одного липневого дня донька розбудила його:
– Тату, пора вставати на потяг. Сьогодні ж…
Він уперше їхав до Львова сам. Вдома було погідно. А там – дощ… У полудень виглянуло сонце. Здавалося: воно світило для нього. Це, наче, душа Іванки усміхалася з небес. І його душа усміхнулася у відповідь…
Уже десять років він їздить на початку липня на побачення зі спомином.
«Цок… цок… цок…» Вистукують мелодії жіночі підбори на старій бруківці. Сивий чоловік присів на лавку. Поруч – хлопець з букетом ромашок на тендітних ніжках. Підбігла дівчина з довгим розпущеним волоссям, зі смішинками в очах. Хлопець подарував їй квіти, підхопив на руки, закружляв…
Сивий романтик щасливо дивився на закоханих. А душа схлипувала від смутку…
