Свого батька Оля ніколи не бачила. Знала лише його ім’я – Олег, бо по батькові була Олегівна. Знала, що ім’я не вигадане. Бабуся розповіла, що мама записала справжнє, бо сподівалася, що він до неї ще повернеться. Сама ж мама ніколи не розповідала справжню історію її народження.
Оля захотіла дізнатися більше про тата, коли їй уже було за 20 років. Тоді вона була закохана і збиралася виходити заміж за Дімку.
За матеріалами – Вісник.К.
Вперше Оля задумалася про батька, коли їй було трішки за двадцять. Вона з планувала вийти заміж за коханого Дімку, а він ставив їй багато запитань, про батька, відповідей на які вона не знала.
Дитинство у Олечки минало безтурботно, всі рідні її дуже любили, шкодували, догоджали, балували. У неї ніколи не виникало питань, де і хто її батько. Лише раз, коли побачила, як її подруга з садочка радісно побігла до чоловіка з криком «Татко!», а той міцно схопив її і підкинув вгору, запитала у мами: «А де мій?» Мама відповіла: «А у нас тата немає». Більше питань не виникало: немає, то й немає.
***
Вперше вивідати історію свого народження Оля спробувала десь у 14, розпитувала у матері, але та тільки відмахувалася. І ось тепер, коли запланувала заміжжя, вирішила вивідати все у бабусі. Оля була переконана, що хто – хто, а вона мусить знати правду. Правда виявилася досить банальною: коли її мамі було 15, вона закохалася у свого вчителя.
– Олегу було 19, твоїй матері 15. Він вчився в університеті, на заочному відділенні, а у сільській школі викладав фізику. Треба сказати, що дуже красивий був. Ти якраз дуже на нього схожа, – усміхнулася бабуся. – Спочатку між ними нічого не було. Але ж Люська буквально не давала йому проходу. Доходилася! Коли закінчувала школу, вже тебе носила. Вони навіть заяву на реєстрацію шлюбу подали подали. Ми почали готуватися до весілля. Але за місяць до торжества прийшов жених і каже: «Я передумав!» Ти уявляєш, що ми тоді пережили?Сказав, що не готовий створювати сім’ю, що грошей заробляє мало, відкладених не має, що житла теж не має, що, можливо, не варто поспішати… Пропонував те, що і всі чоловіки у таких випадках. А Люська відмовилася. І знаєш, що твій татусь сказав? «А може то не моя дитина? Звідки я знаю, з ким ти ще гуляла?» Людка тоді сильно образилася, а він пішов і більше не з’являвся. Зі школи звільнився і поїхав кудись. Більше ми його ніколи не бачили, та й часу думати про нього у нас не було, бо з’явилася ти. За приємними клопотами я й не згадувала про Олега, а Люська мовчала, тому і тему цю ми більше не піднімали.
***
Після бабусиної розповіді Оля ніяк не могла прийти до себе. Невже її татко міг так вчинити з нею, з її мамою? Можливо, бабуся щось приховує, чи чогось не знає? Та й у нього, зрештою, мали ж бути якісь причини, а не проста відсутність грошей змусила його так вчинити…
Довго розмірковуючи над розповіддю бабусі, Оля вирішила, що батька повинна розшукати. Ні, не для того, щоб повернути, чи щось вимагати. Просто захотілося подивитися йому і очі, чесно запитати, чому і як так вийшло.
Пошуки через стільки років виявилися непростою справою. У їхньому селищі він орендував кімнатку. Господиня сказала, що колись у неї була його адреса. Шукала її кілька днів. Виявилося, її батько був родом із сусідньої області. Проживав за 300 кілометрів від них.
Поїхати туди вирішила разом з Дімою. Та за тією адресою уже років десять проживали зовсім інші люди. З договору купівлі-продажу вона дізналася лише прізвище батька. Діма вирішив допомогти коханій, і через своїх знайомих дізнався, де зараз мешкає Олин тато. Виявилося, що це зовсім поруч, за 50 кілометрів. Він одружений, має двох дітей.
***
Оля довго вагалася чи набирати номер телефону, раз навіть кинула слухавку, бо відповіла батькова дружина. Дівчина дуже хвилювалася, але за кілька днів знову подзвонила. На тому кінці дроту відповів чоловічий голос. Коли Оля сказала, хто вона, він різко запитав:
– Що им від мене хочеш, чому телефонуєш?
– Та нічого особливого, – почала виправдовуватися. – Я не збираюся псувати стосунки у вашій сім’ї, не збираюся в неї влізати. Просто хотіла подивитися на вас, поговорити…
– Добре, – після кількахвилинної мовчанки відповів чоловік.
Вони зустрілися на нейтральній території, в іншому місті. Дівчина хвилювалася так, як ніколи раніше. Навіть коли бігла вперше на побачення до свого Діми. Його вона на зустріч не взяла, хоч хлопець і просив.
– Давай спершу я піду сама. Гляну, як все пройде, – вмовляла. – Якщо він нормальний, я вас познайомлю… Та й зустрічаємося ми серед білого дня у кафе, тож я завжди можу встати і піти.
Оля спочатку дуже боялася, що не впізнає його. Але її страхи виявилися марними. Бо коли зустрілася з ним очима, було відчуття, ніби у дзеркало дивиться і бачить себе у чоловічій версії. Бабуня була права – вони дійсно схожі! Оля помітила, що і він щиро вражений таким спостереженням.
***
З вигляду він був звичайним чоловіком. Прийшов у сорочці з краваткою. Ще раніше дівчина вирішила, що звертатиметься до нього по імені та по батькові і на «ви». Ніяких «тату». Після привітання перші слова, які сказав Олег Петрович, просто збили з пантелику.
– Покажи паспорт, подивлюся, чи дійсно ти Олегівна.
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Оля мовчки дістала документ. Він взяв його у руки і відкрив на першій сторінці. Спочатку криво всміхнувся, а потім почав мружити очі – було видно, що щось рахує. Оля здогадалася що.
– Ну, що, збігається? – насмішкувато запитала.
– Все так, – пробурмотів розгублено.
Потім почав її розпитувати про життя, плани. Замовив навіть два шматочки торта. Коли Оля витягнула гроші, щоб розрахуватися, надув губи і сказав: «Я сам заплачу».
Про себе розповідав неохоче. Оля так чекала, що він бодай попросить пробачення, що не хотів її знати стільки років! Натомість, прощаючись, почула:
– Я вже бачу, що ти на мене схожа… Та й дата народження ніби збігається… Але все одно я не вважаю тебе своєю дочкою. Люду, твою матір, я не любив. Бігала за мною… Дістала. Словом, у мене є двоє хлопців, я їх люблю… Моя жінка нічого не знає, я не говорив…
– І не треба, – різко перебила Оля. – Я думала, мама перебільшує, бо ображена на вас. Але бачу, що ви насправді пусте місце, а не чоловік. Прощайте.
Дівчина прямісінько перед ним видалила номер його телефону зі свого мобільного, розвернулася і пішла. А він стояв і розгублено дивився їй услід.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!
Автор – Марта ДИМИДІВСЬКА.
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Фото – ілюстративне(pixabay.com).
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
