fbpx
Історії з життя
Дратує це скиглення жінок: «Вийшла заміж молода, чоловік покинув з дитиною!». Але якщо і плакальниці ще молоді і нерозумні, то куди дивляться їх матусі? Чому вони не пояснили своїм донькам, що перший шлюб часто буває пробним

Куди дивляться їх матусі? Чому вони не пояснили своїм донькам, що перший шлюб часто буває пробним, несерйозним, і перш ніж думати про дітей, треба не один рік з чоловіком прожити, думаючи більше про себе, а не про материнство. Прикинути в подружньому житті – як ви один одного потягнете. Так ні ж, всі бідолашні паняночки створюють собі якийсь міф, про те, що щастя обов’язково буде з першого разу, діти один за іншим, а потім скиглять, коли все крахом йде.

Добре, що мама мені це пояснила ще в юності на своєму прикладі. Її мама (моя бабуся), була з таких же простуватих жінок, яка вийшла заміж і давай дітей одразу: аж чотирьох, причому жила з нелюбим чоловіком (моїм дідом), любителем випити і  ще купою мінусів. Але розлучатися було гріх, довелося терпіти все життя. Коли ж моя мама вийшла заміж за мого батька (обом було 22 роки), то бабуся з усією ріднею на них насіли: «Створили сім’ю – думайте про батьківство!». З’явилася я! Не минуло й року, всі давай напосідати: «Ось якщо нянька є, то потрібна і лялька!». Батько не хотів, щоб так швидко, але все ж з’явився брат. Почалися непорозуміння і як результат – батьки розлучилися. Мама так і залишилася все життя одна з нами, заміж її більше ніхто не кликав.

Коли я в юному віці стала задивлятися на хлопчиків, мама мені сказала одну фразу: «Доню, пам’ятай – від собак бувають блохи, від чоловіків бувають діти! Не встежиш за собою – нарікай тільки на себе, і чоловіків тут не вини, у тебе своя голова є, розумієш вже, що робиш!». До речі, я сама потім дбала про свій захист.

Вийшла заміж в 22 роки, як і мама, і тут на весіллі вже всі без угаву повторювали про няньок, про ляльку, але я все мимо вух пропускала – ні вже, навіть якщо і люблю чоловіка, але треба перевірити – чи все в побуті у нас вийде ? Ми прожили 3 роки: перший рік як в казці, другий в непорозуміннях, третій в суперечках, і ми зрозуміли, що любов пройшла. Я правильно зробила, що не поспішала з материнством, обоє розлучилися вільними: ніяких зобов’язань та іншого.

Коли я вдруге вийшла заміж в 27 років, я чоловіка попередила – давай поживемо для себе, перевіримо один одного! Чоловік був на той час вже забезпеченою людиною: квартира, робота, машина, все як треба, але йому сподобався такий серйозний підхід. Я сама була ще трішечки «дівчинкою», мені подобалося, коли чоловік мене балував і дарував подарунки, подобалися подорожі. Багато чого можна було дозволити! Стала матір’ю я в 31 рік сина, йому зараз 7 років. Два роки тому я збиралася зважуватися на другу, але мама мені сказала: «Подумай, доню, якщо щось трапиться, ви розлучитеся, потягнеш ти одна двох дітей? Не розраховуй на якісь гроші від чоловіка, думай реально!». Я уявила – ні, не потягну. Це чесно!

Ні, з чоловіком у нас все добре, розлученням і не пахне. Син уже великий, не вимагає багато часу і витрат, загалом, у нього є все необхідне. Я рада, що мама зупинила мене тоді, я знову «дівчинка», мене знову балує чоловік, я не ношуся з магазину з важкими сумками, щоб годувати ораву. У своєму житті я все зробила правильно – розрахувала сили і не народжувала дітей від «першого щастя». Спасибі моїй мамі – я до всього ставлюся розумно і виважено. Шалено люблю чоловіка і сина, я хороша господиня і сім’ї зі мною затишно. Тому подумайте, молоді дівчатка, а чи варто з першого року заміжжя забивати своє життя дітьми і потім скаржитися на життя? Розрахуйте свої сили наперед!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook