fbpx
Історії з життя
Думала ось вийду на пенсію та заживу. Займуся нарешті собою. Запишусь до спортзалу на тренування. Піду на танці. Житиму у своє задоволення. Тим більше, що пенсія у мене має бути хороша

Проводили мене на пенсію всім нашим дружнім відділом.

Я напекла пирогів, наготувала свої коронні страви, купила найсмачніший торт, ігристого і накрила шикарний стіл на роботі.

Були тости, побажання. Додому я поверталася з цілою купою пакетів з подарунками, грамотами та сльозами на очах. Стільки років пропрацювали разом.

Мені не лячно було йти на пенсію.

Я чекала її, вже досить довго. Мені хотілося відпочити від робочої рутини, яка мене повністю поглинула.

Думала ось вийду на пенсію та заживу. Займуся нарешті собою. Запишусь до спортзалу на тренування. Піду на танці. Житиму у своє задоволення. Тим більше, що пенсія у мене має бути хороша.

Перший тиждень я насолоджувалася своїм новим життям. Вставала, неквапливо варила собі улюблену каву. І сідала біля вікна за ноутбук.

Розсилала друзям та знайомим листівки, бажаючи їм доброго ранку, і милувалася, як люди за вікном поспішають на роботу. А мені нікуди поспішати не потрібно було. Краса!

Але невдовзі мені стало нудно. Нудно, від цієї одноманітності днів. Вбиратися і доглядати за собою не хотілося зовсім. Наче хто мене вдома бачить? До спортзалу я так і не записалася і на танці не наважилася піти.

І одного разу проходячи повз дзеркало, побачила в ньому зовсім незнайому мені жінку, що сутулилася з черговою чашкою кави в руках.

Розпрямивши плечі, я вирішила, що вистачить. Так діло не піде. Потрібно братися за себе та щось міняти. Я ще не стара, і мені потрібний рух, потрібні емоції, потрібне спілкування. А вдома нічого цього не було.

Ото хіба, що дочка кілька разів привезла мені онуків. Ось там були й емоції та рух через край. Але зараз вони поїхали на відпочинок, і цю бригаду привезуть до мене ще не скоро.

Ну і сусідки забігали то одна, то інша з новинами, які мені були зовсім не цікаві. Я зрозуміла, що мені потрібне. Я хочу працювати!

Сівши за монітор я зайшла на сайт з вакансіями нашого міста і одразу натрапила на привабливе оголошення. Фірмі, яка знаходилася за два кроки від будинку, був потрібен бухгалтер.

Я залишила своє резюме, чесно вказавши, що я пенсіонерка та перерахувавши свої професійні навички та вміння. Особливо не сподіваючись, навіть на те, що моє резюме читатимуть далі рядка, де вказаний вік.

І уявляєте, вже за півгодини мені зателефонували і запросили підійти з документами. Я спочатку підозріло поставилася до всього. Але ж пішла.

Начальник виявився порядний, молодий хлопець, котрий цінував досвід. Мене з радістю прийняли. Колектив виявився дружнім. Зарплата гідна та графік вільний.

На роботу я бігла як ніколи в молодості. Я відчувала себе потрібною та затребуваною. Змінила зачіску та пофарбувала волосся у новий колір. Нарешті купила ту саму сукню, про яку так мріяла.

На роботі я проводила всього півдня та часу на себе, на відпочинок та на онуків залишалося достатньо.

А ще й наш начальник охорони Петро Михайлович надає мені знаки уваги, а сьогодні взагалі вирішився запросити мене в ресторан.

Ось такі справи.

Життя на пенсії дівчата лише починається.

Звичайно, нам пенсіонерам влаштуватися на добру роботу складніше, ніж молоді. Але чому ж ні? Ще все можливо і я тому добрий приклад.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page