А тут він, в очі заглянув, наче в саменьке серце і прорік, що я буду його. І я просто в ньому розчинилася.
Забула про всіх навколо, про роботу, друзів, здоровий глузд в цілому, поїхала за Вадимом в інше місто і те й робила, що прибирала нашу квартиру та готувала йому смаколики і була така щаслива, що щастя в мені не вміщалося.
Не думайте, що я якась дуже наївна жінка, нічого в житті не хотіла, крім чоловічих порток. Це не так. У мене й освіта є, я на доброму рахунку була на роботі, але толку з того, коли приходила в порожню квартиру, де нікому було й слово сказати, робила собі бутерброді дивилася якийсь серіал, а зранку знову на роботу.
Коли ще була юна, то й стосунки були, і хлопці за мною шиї вивертали, один перед іншого хотіли додому провести після танців. Після тридцяти я теж від кавалерів відбою не мала. Навіть мама бурчала:
– Ціни собі не складеш! Вже визначайся, бо так сама й залишишся!
А я не могла визначитися, все не було того кохання, яке б на все життя.
А далі роки наче пролітали, як вагони швидкісного потягу, нарешті задуваю свічки на сорок п’ять років і мрію лише про одне – бути з кимось цей рік. Хай не буде багатим чи вродливим, просто буде зі мною.
Я кожного року загадувала це бажання і кожного року воно не збувалося.
А тут доля – Вадим, з пів слова мене розуміє, зробив мене своєю дівчиною, як же це романтично звучить, знає, чого хоче від життя, і, головне, що я разом з ним.
Я покинула в цьому місті все і поїхала за коханим, бо він був для мене на першому місці, а кого я вдома забула: подруг, яким до мене рідко було діло, бо діти і чоловік, роботу, на якій я днювала і ночувала, та матір, яка кожного разу мала до мене претензії.
На новому місці я шукала роботу, але Вадим сказав, що не варто, його зарплати на нас вистачить і йому головне аби я берегла сімейне вогнище. І тут я теж мало від щастя до стелі не стрибала. Того нюансу, що мене заміж так і не кличуть я не почула.
Зараз мені важко пригадати, що я там робила, бо в споминах тільки кухня і таці з їжею для коханого, прасування його сорочок, одягу, прибирання, пастування взуття.
Я була щаслива в той період і навіть говорила з мамою, яка знову була невдоволена, бо жених з нею не знайомився і не пропонує мені заміжжя.
– Мамо, зараз це все не модно!, – кажу їй.
– Це завжди модно і особливо в твоєму віці!, – наполягала та.
Зате Вадим запропонував купити власне житло і офіційно стати нам обом власником квартири в цьому місті.
– Продаси свою квартиру, я додам і будемо мати власне житло, а ніщо так людей не тримає в купі як спільне майно.
Ось що нас мало тримати і я подала оголошення про продаж своєї квартири.
Але одного дня з мого раю мене викликав дзвінок з лікарні – мамі погано. Я поїхала до неї і попередила Вадима, що мене не буде кілька днів.
Але мама була не в такому вже й важкому стані, тому я вирішила приїхати додому, тим більше, що там між містами година їзди автобусом. Яким же був мій розпач, коли всі автобуси вже поїхали і мені довелося брати таксі. У мене був вибір переночувати у мами чи поїхати до коханого і я вибрала коханого. На той час тисяча гривень, то було багато, не те, що зараз, але я без роздумів погодилася.
Вирішила ще заскочити в магазин і приготувати смачну вечерю, щоб перепросити коханого, що мене так довго не було.
Я все приготувала, запалила свічки і пішла чепуритися. Раптом в квартирі почувся жіночий сміх:
– Коханий, але ти й романтик.
– Я нічого не… Господи! Тобі треба йти…
Але було вже пізно. Я стояла серед коридору і бачила й жінку, яка висіла на чоловікові і його розгублений погляд.
– Це ти, любонько, мені такий сюрприз приготувала, – не розгубилася жінка, – хвалю і ми з Вадимчиком оцінимо, так, котику? Що ти очима кліпаєш? Сам же казав, що покинеш її скоро.
Не пам’ятаю, як збирала свої речі, викликала таксі і знову платила шалені гроші аби вернутися до своєї квартири, слава Богу, що покупців не знайшлося на неї за той час.
Мама одужала, а я ще ні. вона каже, що потрібен час і все налагодиться. А я не знаю чи варто й далі комусь відкриватися, не маю на це вже сили. А ви що порадите в моєму випадку?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
