Ми з Ігорем зналися ще з університету, а на останньому курсі взагалі разом жили. Це були й справді найкращі безтурботні наші роки, бо мені все оплачували батьки, від навчання, до оренди квартири, а я свою стипендію використовувала виключно на свої витребеньки і мала я одну звичку, яка приносила мені радість.
Біля нашого дому, де ми орендували квартиру, була невеличка будка з кавою і я там кожного ранку брала собі каву, брела по парку до університету і так зароджувався мій чудовий день. Ця звичка не мала погодних умов, навіть, коли я нездужала, то просила принести мені каву саме з тієї будки.
І ось ми почали жити разом з Ігорем та ділити оренду навпіл, як і все. Проте, на початках стосунків, коли Ігор ще вставав разом зі мною, щоб прогулятися і я могла випити каву до початку пар, то він купував її мені і я бачила, що він щиро радіє від того, що робить мені приємність.
Але згодом, Ігор вибирав сон замість прогулянки зі мною і я каву купувала собі сама. Це таке невеличке пояснення до того, що з маленького паперового стаканчика сталася справжня буря, ага, буря в стакані.
Вже ми й побралися і молоді спеціалісти влаштувалися на роботу. Батьки Ігоря й так не дуже допомагали йому, а тепер і зовсім перестали. А мої продовжували мене фінансувати і я не почувалася обмеженою в доході, бо замість стипендії у мене була зарплата і на ранкову каву мені вистачало.
І ось одного дня до нас в гості приїхала свекруха, вона мала зранку йти по запису і не хотіла спізнитися. Ми зранку встали і поїхали на роботу і вийшли разом, я собі, як за звичай, купила каву і запропонувала їй, але вона чогось не захотіла і пішла по своїх справах, а я на роботу.
Додому я вернулася і атмосфера вже була напружена. Чоловік до всього придирався, наче я йому мала бути виструнчена домогосподарка з двадцятирічним досвідом в двадцятирічному тілі.
– Що сталося, – сказала я втомлено.
– Ти невміла господиня і я тільки тепер це побачив. Як ти можеш пити зранку каву за такі гроші? Мама каже, що то можна пів пачки купити кави, а ти отак на два ковтки купуєш! Не дивно, що ми й досі на орендованій квартирі, якщо ти так гроші фітькаєш!
Сказати, що я була здивована – не сказати нічого. Я навіть не знала, що відказати на такі абсурдні слова, а Ігор розпалювався все більше і більше. Згадав і весілля, на яке він витратився і то все було марнотратним, згадав, що я не знаю міри в грошах, бо їх не заробляю, а все витрачаю на себе.
Звичайно, що я могла б йому сказати, що він по суті на мене й не витрачає, а на мене витрачають й досі мої батьки. Але я не хотіла псувати стосунки, тому промовчала.
А на наступний день зі мною сталися дивні переміни – замість насолоди від ранкової кави у мене перед очима постало лице чоловіка і свекрухи. День так само був зіпсований, а вдома мене чекав сюрприз – три пачки кави на акції.
На наступний день так само все повторилося і ніякої насолоди від самого процесу пиття ранкової кави я не відчула. Я про все розказала мамі. А вона мені й каже:
– Дитино, не для того ти живеш на світі аби не мати навіть такої маленької радості. Якщо твій чоловік цього не розуміє, то про яке подальше життя йде мова?
І я сказала Ігореві, що я не буду з ним жити, а як він почув причину, то сказав, що не думав, що у мене такі проблеми з головою, адже я маю просто готувати каву вдома і все, далі ми будемо жити довго і щасливо.
Ви теж так вважаєте, що я не права і варто поступитися чоловікові?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота