fbpx
Гумор
– Два м’ячі?! Сіно висохло на клоччя, ще вчора зібрати треба було, а він футбол дивиться! Щоб тобі! Вже он сам, як той м’яч, – круглий. До їжі – ура, до роботи – не пора. Дивись мені, чоловіче, бо здам закупівельникам, як бичка, що без надобності

– Ти чуєш, чи позакладало? – сердито гукнула Олена чоловікові.

– Та чую-чую! Чого репетуєш? – Сашко відмахнувся від неї, немов від надокучливої мухи. – Тихше будь. Наші вже он два м’ячі французам у ворота забили.

Обличчя жінки залила хвиля гніву. Підперла руками боки й рішуче посунула на чоловіка.

За матеріалами – “Є”.

– Два м’ячі?! Сіно висохло на клоччя, ще вчора зібрати треба було, а він футбол дивиться! Щоб тобі! Вже он сам, як той м’яч, – круглий. До їжі – ура, до роботи – не пора. Дивись мені, чоловіче, бо здам закупівельникам, як бичка, що без надобності.

– Чиж уже й геть без надобності? – ущипнув Олену й розреготався.

Жінка розмашисто ляснула його по руці й вийшла з хати, гупнувши дверима.

Доки закінчився матч і Сашко неквапом вийшов з дому, то Олена вже й копички поскладала. Зітхнув із полегкістю. Скосив очі на палюче сонце, змахнув краплі поту з чола й примостився у холодочку на рядні. Поштарка саме принесла свіжу пресу, тож зручненько влігся під молодою розлогою яблунькою й заглибився у читання.

– Хоч би корів вигнав на поле! – гукнула Олена, але, так і не дочекавшись відповіді, вилаялась і погнала худобу до череди на пасовище.

Сашко нишком усміхнувся. смачно позіхнув і пробігся очима по оголошеннях. Чим тільки люди не торгують і що тільки не купують. Аби гроші…

– Сашуню! Серденько!

Стрепенувся. Нічого собі! Востаннє Олена так його називала ще в молодості, у колгоспному садку, під заповітною старою грушею, куди щовечора тікали подалі від людських очей. Бо якби старий Дмитро, батько Олени, завше сердитий, богатирської тілобудови чоловік, дізнався про ті зустрічі, то не зносив би Сашко голови…

–  Що, рибонько?

–  Ти вже поїв?

–  Так.

– Там наливочка стояла. Випив трохи?

– Тільки губи вмочив, – сторожко відповів, дивуючись настрою дружини.

– Ходи-но сюди, побалакаєм.

Підхопився. Заспішив до літньої кухні, звідки линув солодкий голос Олени. Тільки відчинив двері, як раптом йому на голову накинули цупкий мішок. Тицьнувся вперед – стіна, назад – те ж саме. Учепився руками в мішковину, намагаючись звільнитися, як тут хтось так немилосердно вперіщив по пальцях, що аж засудомило.

– Оленочко! Що ж це коїться?

– А те, чоловіче, що не потрібен мені вдома дармоїд. Таких навколо – греблю гати, – крижаним від злості тоном озвалась жінка. – Повезу тебе на базар і продам. А як ніхто не схоче такого краму, то віддам задурно. Користь від тебе хоч і нульова, та окремі обов’язки вряди-годи виконуєш.

Сполохано шарпнувся вбік, але відчув, як благовірна накинула на шию мотузок. Тут вже не до жартів. Гак і нашкодити може, не доведи Господи! Приречено схилив голову й подибав наосліп за дружиною.

Кілька пар рук дружно підхопили нещасного бранця під пахви і гепнули на віз, вимощений соломою. Тугенько сповили мотуззям – годі й дихнути вільно, не те, щоб поворухнутись.

– Ну все, дівчата! Можна вже й мішки знімати. Хай хоч востаннє на рідне село подивляться, – батогами слів розсікала тишу Олена. Хтось смикнув за мішок, і яскраве сонячне світло залило очі. Спантеличено кліпнув і роззирнувся. О! Так тут вся чесна компанія зібралась: кум Василь, швагро Микола, сусід Льонька. Усі надійно зафіксовані мотуззям і налякані до краю.

– І вас те ж лихо спіткало? – тихо запитав. Мовчки закивали головами, похнюпивши носи.

Віз плавно покотився шляхом. Зустрічні односельці голосно реготали й тицяли пальцями на ту дивовижу. Не щодня дружини своїх половинок так возять.

– Юлько! Ти краще мені свого віддай! – реготала розлучена Марійка, що саме йшла в магазин. -Я трохи покористуюсь і віддам. А за оренду гарно розрахуюсь.

– І це щоб я щодня його мармизу в селі бачила? Нізащо! Чимдалі звідси, щоб і духу не було чутно!

Минули село. До міського базару було кілометрів сім. Тож зовсім скоро вже занурились у вир торговиці. Жінки під гучні оплески підганяли своїх благовірних до господарського двору.

– Станемо у ряди зі свинями. Все одно різниці ніякої, – Олена підштовхнула Сашка вперед. – І не треба зітхати! Раз немає від тебе вдома ніякої користі, то й не варто харч переводити, щоб тільки пузо наїдав.
За кілька хвилин біля новопривезеного «краму» зібрався такий натовп, що й не протиснутися. Немов уві сні, Сашко отупіло дивився на звеселілих покупців у спідницях, що штовхались і обмацували «товар». Скривився, коли щось величезне вхопило його за руку й хижо посміхнулось.

– Скільки просите за цього жеребчика? – облизнула вивернуті варениками губи.

– А скільки не шкода? – виклично глянула на неї Олена.

Жіночка тицьнула їй у руки товстого гаманця, що аж тріщав від вмісту, ухопила мотузку й смикнула Сашка до себе.

– Ну що, любчику? Не підведи. Сподіваюсь, що недаром за тебе стільки грошей віддала. Спантеличений чоловік ледь не втрати дар мови від ляку. Рвонувся до дружини, упав на коліна і заволав:

– Пожалій! Буду до останнього твоїм рабом, аби лиш нікому не віддавала. Ніхто, крім тебе, не потрібен. Оленко! Кохання моє! Ластівочко!..

… Розплющив очі. Над ним стояла стурбована дружина.

– Ти чого? Наснилось щось? Чи не захворів часом?

Повільно роззирнувся довкола. Слава Всевишньому! Він у дома. Під яблунею. Поруч лежить розгорнута газета з оголошеннями. Значить, то був лише страшний сон…

– Оленочко! Сонечко! Ти знаєш, як сильно я тебе кохаю?

Підхопив її на руки й закружляв у затишку саду, що втішено хитав розлогим гіллям у такт закоханій парі.

– Чи ти здурів, чоловіче? – засміялась Олена. – Постав мене, бо ще надірвешся. А ти мені ще ой як потрібен!

Відтоді Сашкові не треба загадувати роботу – все аж кипить в руках. Дружина не натішиться, а сам він час від часу зиркає насторожено. Треба пильнувати, чи не гнівається Оленка, а то ще, не дай Боже, й справді продасть…

Автор – Ірина ЯСІНСЬКА.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!