Почну по порядку. З чоловіком ми були одружені 6 років. Міцний шлюб, укладений з волі наших батьків. Мені здається, ми були навіть щасливі.
Навіть коли робили ремонт, то не непорозумінь не виникало. Навіть коли з’явилася дитина, теж завжди знаходили спільну мову. Напевно, нам просто не бракувало грошей, а в грошах, як то кажуть, щастя.
Жили ми в моїй квартирі, обоє добре заробляли, навіть в декреті я не відмовилася від деяких проектів. А потім раптом я зрозуміла, що життя проходить і мій чоловік – це не та людина, з якою я би хотіла прожити решту життя. Не обговорюйте мене, на те були причини.
І тоді я вирішила, що потрібно подавати на розлучення. Житло у мене є, дохід теж, протягну. Дивно, але сперечатися зі мною ніхто не став. Значить, рішення було вірним, і я все правильно зрозуміла.
Коли дитині було кілька місяців, ми хрестили її. Хресними були сестра мого чоловіка і мій хороший друг-однокласник. Звичайно, вони стали частиною нашої сім’ї і завжди приїжджали на всі свята, стосунки у нас прекрасні.
І ось в той момент, коли я подала заяву на розлучення, чоловік вивіз свої речі, я виправила прізвище на дівоче в соціальних мережах, мені написав хресний дитини. Каже, нічого не зрозумів, буду ввечері після роботи. Приїхав, посиділи, поговорили, поїхав.
А вранці приходить смс в дусі: «Я довго думав, говорити тобі чи ні, але я тебе давно кохаю. Погодився стати хрещеним твоєї дитини тільки через це. Мені хотілося мати з тобою дитину, хай хоч би частково я став її батьком таким чином. Зараз, коли ти вільна, я пропоную тобі руку і серце. Не відмовляйся, подумай, будь ласка».
Я ось сиджу, думаю, і думки в різні боки. Такого повороту я точно не очікувала.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
