Дві родини зруйнувала банальна схожість онуків на дідуся. Маринка і подумати не могла, що таке можливо, але одна помилка, яку зробила її свекруха в молодості залишила дітей без батька, а її без чоловіка.
Після появи старшого синочка усе почалось. Як тільки свекруха побачила, що дитина викапаний дід, аж руками сплеснула. Якось недобре подивилась на чоловіка, потім на невістку і лиш процідила: «Ну, ну». Саме з тієї миті вона усіма силами намагалась уникнути товариства сина і невісточки. А якщо уже ті в гості приїздили, робила усе, аби відправити кудись чоловіка.
Маринка відчувала оцю незрозумілу нелюбов і недовіру. Не любила дівчина недомовленостей. Одного разу прямо запитала:
— Що не так? Я бачу, що з появою онука ви змінились. Якщо я вас образила, поясніть коли, аби я так більше не робила.
— Не прикидайся тут янголом. – засичала свекруха, – Я на дитину вашу поглянула і все одразу зрозуміла. Сина навколо пальця обвела – мене не зможеш. Я знаю все. І тобі у цьому домі не раді після того, що ти зробила.
Маринка оторопіла. Ов-ва! От такого вона точно не чекала. А що то все означало? Намагалась з’ясувати – свекруха відмахнулась з такою нелюбов’ю, що усі запитання відпали самі собою. Ні, то й ні. Жила ж без цієї жінки раніше і далі житиме.
Коли ж на світ з’явився другий син і теж схожий на дідуся – зчинилась буря. Чоловік не захотів її навіть з дитям забирати додому:
— Хай тебе батько дітей додому забирає. Я чужих виховувати не збираюсь. Мені мама усе розповіла. Я на оленя не схожий.
За нею батьки приїхали і вже усі разом поїхали до винуватиці цих подій, аби з’ясувати навіщо намовляє на Маринку і що ж власне говорить таке.
Вийшов сват. Той узагалі ні слухом ні духом про те, що відбувається. Онука на руки обережно узяв, аж розплакався:
— Що синочка ще одного дочекався? – мовила свекруха, – А ти? – поглянула на невістку недобре, – Прийшла до коханого уже жити. А мене куди?
Батьки Марини, та й сама вона здивовано мовчали. Сват поглянув на невістку а потім на дружину:
— Галь, ти чого? Як ти собі це все уявляєш? Та вона мені, як донька. знайшла до кого приревнувати. Ну схожі на мене онуки, так я ж їх рідний дід.
— Ой, хоч мене за наївну не тримайте, а? “Рідний дід”. Де? Кому? З якого дива?
Тут уже всі аж присіли. Сват в обличчі змінився і пішов на жінку горою.
— Галю, ти думай що говориш. Думай, жінко!
— Що, не прорахували ви, що ти не рідний тато сину. Закохані усе гарненько придумали за нашими спинами, а ось це не очікували , так? – лементувала свекруха дивлячись на чоловіка і невістку. – Я ж за тебе уже при надії йшла. А що, Тарас мене покинув, а ти узяв ні про що не питаючи. Ростив сина чужого і не здогадувався.
Сват зблід і почав осідати. Маринка витираючи сльози намагалась його до тями привести з татом.
— Галино Семенівно, ви що накоїли? Та ми ніколи з ним. Ніколи… Це його онуки. Мій чоловік його син. Що ви накоїли?
Свекруха у обличчі змінилась. Тільки зараз вона зрозуміла, що син був таки від чоловіка і вона сама, своїми руками свою родину зруйнувала.
Маринка з чоловіком розлучилась. Ота підозра безпідставна стала між ними стіною. Ніби й не було спільно прожитих років. Чужі одне одному і все. Сват з Галиною Семенівною теж розлучились. Ніхто ніяких тестів не робив. Кожен залишився при своїй думці.
А діти ростуть без татка.
Автор Анна Корольова.
Передрук без письмової згоди редакції заборонено.
Головна картинка – pexels.
