У мене є бабуся, яка вже давно нездужає і вже кілька років не встає з ліжка. Так вийшло, що турбота про неї лягла на мої плечі – я кожен день вранці і ввечері приходжу до неї, щоб доглянути. Самі розумієте, ніякого особистого життя – не можу нікуди виїхати, навіть на тиждень відлучитися і то проблема.
Крім моєї матері у неї є син, причому улюблений. Він живе в іншому місті, приїжджає раз на рік на кілька днів. Його діти, звичайно, теж улюблені бабусині онуки, хоча бачить вона їх дуже рідко. До недавнього часу вони нею взагалі не цікавилися, поки бабусі не стало помітно гірше. Вже зрозуміло, що довго вона не протягне, і навколо неї почалися незрозумілі рухи. Дядько Михайло почав щодня дзвонити, вже двічі навідувався за останній місяць, і щоразу з дітьми, яких раніше практично ніколи не привозив. Дарують їй подарунки, та радіє, як дитина, а у мене серце стискається – адже зрозуміло, для чого це все робиться. Всіх цікавить бабусина квартира, і мене теж (не буду лукавити).
За заповітом, якщо ділити її на всіх, то виходить якась дрібниця. Я вважаю, що можу претендувати як мінімум на половину, адже вже майже три роки фактично є бабусиною доглядальницею. Мама моя людина наївна, безвольна і слабохарактерна, її обвести навколо пальця – елементарно. А ось дядько точно намірився прибрати все до рук, і це видно неозброєним оком.
Раніше бабуся обіцяла квартиру мені, але ніяких документів не оформляла. А зараз вже заговорила, що Міша все розділить по справедливості і все таке інше. Схоже, залишуся я ні з чим, і ця думка не дає мені спокою.
Прикро, стільки сил і часу витратила і залишуся біля розбитого корита, а Міша і його сімейство, палець об палець не вдаривши, загребуть собі всю спадщину.
Мирося, 29 років.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
