fbpx
Історії з життя
— Дякую, Діано, — чемно подякувала я, розмірковуючи, до чого цей концерт і зухвало короткий халатик на самій Діані. Клини вона підбиває до Генки чи що

Ірина Іванівна довго не могла збагнути, хто така Діана, ким вона мені доводиться і чому не може тиждень пожити в готелі.

— Вона що, безробітна? — жахнулася свекруха, коли я розповіла їй про тяжке становище Діани, проблеми з вибиванням грошима від колишнього чоловіка і відсутністю в місті близьких родичів і друзів.

— Так, загалом, — я вирішила не розпитувати про причини звільнення Діани з бібліотеки — якщо захоче, розповість про це сама. Але щось мені підказує, що цього ніколи не станеться …

— Навіть не знаю, – розгублено промовила Ірина Іванівна, — Куди ж ми її прилаштуємо, та ще й з дитиною? Хіба тільки на дивані у вітальні?

— Шикардос! — Діана була у захваті, коли я передзвонила їй і розповіла, що ми згодні прийняти її тільки на тиждень, — Мені більше і не треба! Я вже домовилася про співбесіду в маркеті, йду в наступний четвер, та й гроші мій колишній обіцяє скоро прислати. Давай, диктуй адресу.

Дивуючись відсутності простого ввічливого “Дякую”, я продиктувала адресу і пішла прасувати постільну білизну для Ді і її сина. Заодно і викрійки свої попрасую …

До речі, Ірині Іванівні не зовсім до душі, що я багато часу приділяю крою та шиттю. Вчора вона мені натякнула, що “першим ділом — господарські клопоти, а все інше у жінки — потім”. Може макарони їй мої не сподобалися?!

Приготувавши на вечерю котлети з картопляним пюре, я зайнялася шиттям: викрійки вже готові, я навіть встигла вишити на них очі і носики. Вийшли дуже милі мордочки – навіть жвавіші і симпатичніші, ніж на картинці в інтернеті. Сьогодні пошию їх, наб’ю синтепоном, та ще й час залишиться на мобіль. Так, справа монотонна і клопітка, але мені несподівано дуже сподобався сам процес виготовлення бортиків для ліжечка – руки були зайняті роботою, і важкі думки про те, чи правильно я поступаю, мене більше не турбували.

Діана без роботи зовсім не нудьгувала. На наступний же день після свого прибуття вона приготувала грандіозний сніданок з трьох страв: швидкі міні-піцочки з сиру і ковбаси — для Гени, білковий омлет для Ірини Іванівни і сирники — для всіх бажаючих.

— Цей омлет для Вас! — улесливо сказала вона, дивлячись з любов’ю на Ірину Іванівну, — Ви вчора скаржилися за вечерею на те, що котлети — занадто важка для Вас їжа, ось я і згадала про білковий омлет – він неймовірно корисний для травлення.

— Це треба ж! — Ірина Іванівна, здавалося, була задоволена такою увагою і турботою, — Спасибі за допомогу! Але, справді, не варто: Алісонька у нас готує не гірше справжнього кухаря.

– Та просто на годиннику була вже сьома ранку, а Аліса спала, ось я і вирішила їй допомогти! – блиснула очима Діана, шикаючи на сина, що тягнувся за третім сирником, – І дякуємо Вам за те, що дали притулок, це так благородно з вашого боку, Геннадію. Спробуйте піцу, вона у мене ніжна, як пух… Чоловікам інтелектуальної праці необхідно добре харчуватися.

Геннадій закашлявся і зніяковіло промовив, відпиваючи чай:

— Це вже точно, всі калорії у мене йдуть в мозок…

— Ха-ха-ха, — дзвіночком задзвеніла Діана, закидаючи голову, — Боже мій, яке у Вас витончене почуття гумору, Геннадію. Це приголомшливо!

Кінчики вух Геннадія зачервоніли як маків колір, йому явно було приємно. Він підняв очі і посміхнувся — збентеження наче й не було.

— Дякую, Діано, — чемно подякувала я, розмірковуючи, до чого цей концерт і зухвало короткий халатик на самій Діані. Клини вона підбиває до Генки чи що? Та ну, маячня! Вона ж сама його півником безпорадним називала. Та й взагалі, наскільки я знаю, подібні чоловіки не на її смак. Так що я можу спати спокійно… Швидше за все, тренується, щоб не розгубити свій артистизм…

До роботи було ще цілих дві години, і я вирішила красиво сфотографувати свою готову роботу і похвалитися нею в соціальних мережах – подарунок був диво як хороший.

Розклавши подушечки на ліжку і підвісивши зверху мобіль з бегемотиком, я почала фотографувати свій виріб, і до того захопилася, що навіть не почула, як в кімнату увійшла Діана.

— Нісенітницями займаєшся знову! — вона презирливо скривилася при вигляді подушок, — Кому це?

— Нууу, та ось, зробила на замовлення, – почала я хвацько брехати, щоб не дратувати Діану ненависним ім’ям, – ось зараз викладу в мережу…

— Я б на твоєму місці за чоловіком своїм стежила. За його харчуванням, за одягом, зовнішністю… Раз вже часу дівати нікуди, —  голосно сказала Діана, озираючись через плече.

У дверях стояла Ірина Іванівна, і явно чула останні слова Діани. І вони, наскільки я можу судити із задоволеного обличчя свекрухи, припали їй до душі.

Так що тут відбувається, га? Приготування обіду, прання, прибирання — це і є тепер все моє життя?!! Господи, невже заміжні жінки не мають своїх захоплень?!

Автор – Aйша Iдрісова.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page