Ми з Миколою зустрічалися зі школи. Потім він пішов служити. А я його чекала. Зайвий раз на двір не виходила, щоб не давати приводу для пліток сусідам. Дочекалася. Прийшовши він сказав:
– Спочатку треба знайти роботу, а потім ми одружимося.
Ми разом переїхали в місто з райцентру. А через півроку він вже стабільно працював. І не довго думаючи почав розмову про кредит на житло.
Дивно це якось виглядало – беремо кредит разом, перший внесок разом, але квартира, як і кредит будуть на ньому, бо він має стабільну роботи, а я поки ні. І це при тому, що ми ще й не одружені. Тому при розлученні квартиру не розділять. Дозволять жити там тільки нашим можливим дітям до повноліття і мені певний час. Але в ній моєї частки все одно не буде.
– Давай спочатку одружимося. Я хочу, щоб квартира була спільною. Ми ж будемо однією сім’єю. Я не збираюся з тобою розлучатися!
– Ні, я так вирішив! Спочатку житло. Буде де жити після весілля. Це буде наш будинок. Я не думаю про розлучення. Просто так буде краще.
А я ж розумію, що його мама так налаштувала. Вона мене ніколи не вважала парою. Його родина не має багато грошей, але мати назбирала певну суму на початковий внесок. А я – спонсор.
Його батька я не знаю. Мама живе не дуже. В селі, виховує одна ще двох зведених сестер. Вона працює санітаркою в медпункті. І Микола у неї єдиний син. Тому вона небо перед ним прихиляє. Гляділа тих свиней і биків, зерно продавала, землю якусь продала, усе аби мав син гроші, хоч на перший внесок.
Мене образило це рішення і я йому сказала:
– Я хочу заміж, але не так. Я мрію бути господинею в своєму будинку. А ти заздалегідь думаєш про розлучення? Або мене вважаєш не розумною людиною? Та не потрібна мені твоя квартира! Але якщо ти мені настільки не довіряєш, навіщо взагалі одружуєшся?
Після такого ми посварилися. Я зібрала речі, і з’їхала в гуртожиток. Кімнату я собі можу оплатити сама, бо працюю. Нахлібницею ніколи не була, я з 14 років підробляю, матері допомагаю в усьому.
Все це неймовірно неприємно. Розповіла батькам, а ті сміються. Кажуть, що готові придбати мені житло хоч зараз, але з умовою, що ноги мого кавалера там не буде.
Не знаю, чим все закінчиться. Вчора він приходив, бо в селі ж новини швидко розлітаються і про квартиру напевне йому стало відомо. А я не впустила, бо ще маю гордість. Погодьтеся, він перегнув, або не має своєї думки?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
