fbpx
Історії з життя
Дивно якось його пропозиція виглядала – беремо кредит разом, перший внесок разом, але квартира, як і кредит будуть на ньому, бо він має стабільну роботи, а я поки ні. І це при тому, що ми ще й не одружені. Тому при розлученні квартиру не розділять. Дозволять жити там тільки нашим можливим дітям до повноліття і мені певний час. Але в ній моєї частки все одно не буде

Ми з Миколою зустрічалися зі школи. Потім він пішов служити. А я його чекала. Зайвий раз на двір не виходила, щоб не давати приводу для пліток сусідам. Дочекалася. Прийшовши він сказав:

– Спочатку треба знайти роботу, а потім ми одружимося.

Ми разом переїхали в місто з райцентру. А через півроку він вже стабільно працював. І не довго думаючи почав розмову про кредит на житло.

Дивно це якось виглядало – беремо кредит разом, перший внесок разом, але квартира, як і кредит будуть на ньому, бо він має стабільну роботи, а я поки ні. І це при тому, що ми ще й не одружені. Тому при розлученні квартиру не розділять. Дозволять жити там тільки нашим можливим дітям до повноліття і мені певний час. Але в ній моєї частки все одно не буде.

– Давай спочатку одружимося. Я хочу, щоб квартира була спільною. Ми ж будемо однією сім’єю. Я не збираюся з тобою розлучатися!

– Ні, я так вирішив! Спочатку житло. Буде де жити після весілля. Це буде наш будинок. Я не думаю про розлучення. Просто так буде краще.

А я ж розумію, що його мама так налаштувала. Вона мене ніколи не вважала парою. Його родина не має багато грошей, але мати назбирала певну суму на початковий внесок. А я – спонсор.

Його батька я не знаю. Мама живе не дуже. В селі, виховує одна ще двох зведених сестер. Вона працює санітаркою в медпункті. І Микола у неї єдиний син. Тому вона небо перед ним прихиляє. Гляділа тих свиней і биків, зерно продавала, землю якусь продала, усе аби мав син гроші, хоч на перший внесок.

Мене образило це рішення і я йому сказала:

– Я хочу заміж, але не так. Я мрію бути господинею в своєму будинку. А ти заздалегідь думаєш про розлучення? Або мене вважаєш не розумною людиною? Та не потрібна мені твоя квартира! Але якщо ти мені настільки не довіряєш, навіщо взагалі одружуєшся?

Після такого ми посварилися. Я зібрала речі, і з’їхала в гуртожиток. Кімнату я собі можу оплатити сама, бо працюю. Нахлібницею ніколи не була, я з 14 років підробляю, матері допомагаю в усьому.

Все це неймовірно неприємно. Розповіла батькам, а ті сміються. Кажуть, що готові придбати мені житло хоч зараз, але з умовою, що ноги мого кавалера там не буде.

Не знаю, чим все закінчиться. Вчора він приходив, бо в селі ж новини швидко розлітаються і про квартиру напевне йому стало відомо. А я не впустила, бо ще маю гордість. Погодьтеся, він перегнув, або не має своєї думки?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook