fbpx

Дзвінок був несподіваним і двояким. Я довго думала над тим, що сказав мені той чоловічий голос, бо виходило, що донька саме через це не хоче приїхати до мене на літні канікули. Думає, що я її обманювала все життя, але як послухати мою правду, то це я маю ображатися, а зовсім не вона.

Жила я в невеличкому селі і завжди хотіла звідти вирватися будь-яким способом. Подобався там мені один хлопець, якого звали Олег і думав він, що я за нього заміж вийду і будемо ми там віку доживати. Але я любити любила, але голова у мене на плечах завжди була.

Так сталося, що я працювала на заводі і примітив мене директор. Правда, він був одруженим, але це мене не спинило. Скоро я стала молодою дружиною і жила собі в своє задоволення і те, що у мене не було дітей я не вважала, що це мінус, бо не хотіла себе прив’язувати до пеленок та кашок.

Але мій Дмитро Іванович раптом в сорок шість років захотів спадкоємця. Де мені його було взяти? Довго я над усім цим думала, а тоді згадала за Олега.

Через пів року Дмитру Івановичу дали нову посаду в Києві і ми переїхали, там на світ з’явилася моя донечка Віра. Чоловік дуже любив доньку, а я була рада, що все так вийшло.

Проте, через десять років чоловіка не стало і мені довелося добряче крутитися аби забезпечити доньку всім, чого вона потребувала, бо все вона хотіла найкраще, а я мала їй це дати.

З часом я усвідомлювала, що моя дитина – це моє єдине щось справді цінне і я дуже сумувала за нею, коли вона поїхала вчитися до Львова. Вже й сама думала туди перебратися, бо що мені робити тут в столиці без своєї дитини?

Віра вчилася, а далі вирішила там залишитися і приїжджала до мене дуже рідко. Але все одно вона викроювала для мене тиждень, щоб ми побули разом і говорили про все на світі та гуляли, їли морозиво і робили одна одній зачіску і макіяж…

І ось цей чоловічий голос. Я не впізнала в ньому голос Олега.

– Чому ти мені не сказала, що у мене донька?

– Бо вона тобі не донька. Хіба ти її ростив та давав освіту? Вона лише моя донька!

– Вона так не думає і не хоче з тобою говорити.

Мені аж подих перехопило! Я все життя їй до ніг поставила. Думала лише за її благополуччя, а тут вона знайшла не батька, ні, чоловіка, який причетний до її появи і перекреслює мене, матір! Жінку, яка діставала гроші на всі її забаганки, жінку, яка бачить в ній радість і сенс свого життя, жінку, яка думає про неї ввесь час!

– Передай їй, що це я на неї образилася і раз вона ставить між нами знак «дорівнює», то щось я не те робила в своєму житті.

Донька так і не зателефонувала. Олег запрошує до нього, в наше село, мовляв, донька в нього гостюватиме всю відпустку!

У являєте – всю відпустку, а у мене тільки тиждень гостювала.

Я вирішила переступити через свою гордість і вернутися туди, де не була більше тридцяти років. Таке враження, що нічого не змінилося, бо дорога була така ж в вибоїнах, як і тоді. Дивно, як сюди ще машини їздять. Де живе Олег я знала, моїх батьків давно не стало і я не приїздила на церемонію, всім займався брат, а я жила для себе.

Аж тут… хороми, нічого собі. Зустрів мене Олег радісно, донька губи копилила, як і я на неї.

– А якби батько жив у халупі, то ти б теж так відреагувала на мій вчинок, – спитала її я.

Вона задумалася, бо вона ж моя донька, тільки зовні хоче показати, яка вона людяна, а сама добре все рахує. Олег самотній, не склалося в його житті добрих стосунків і дітей він колись не хотів, а тепер от радий, що отримав копію мене. Може, ми один одного варті?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page