fbpx
Гумор
Флора сіла в автобус і поїхала до Єрусалиму. В маленьку щілину у Стіні Плачу вона засунула записку: «О, Всевишній! Прошу Тебе, зроби так, щоб я перестала бути одна! Амінь!» І повернулася в Тель-Авів

Флора вийшла на пенсію, поховала чоловіка, провела дітей в Канаду. Залишилися тільки фото в рамках на стінах. Спочатку Флорі подобалося засиджуватися допізна. Ходити по дому абияк, приміряти наряди перед дзеркалом. Слухати в душі італійські пісні .

А ввечері — тепер вже не чекаючи на доньку, яка має прийти на вечерю і на дітей зі школи — залізти в крісло, дивитися серіал, їсти шоколад, пити сухе червоне, мріяти про щось своє.

Вона відвідувала гончарну, гурток макраме, клуб жінок-садівників і вечірки для тих кому за п’ятдесят. Зв’язала капелюшок-канотьє. На балконі посадила лимон з мандарином. На полиці вишикувалися зліплені нею криві горщики з глини.

На танцях їй сподобався Давид, років вісімдесяти. Він дарував красиві букети з ліліями. Приносив пряники, де по глазурі було писано «Люблю тебе!». Декламував вірші, говорив, що то його власні, але, як виявилося —якогось закордонного письменника. Возив на могилу до матері, обманював, що служив і був генералом, говорив, що сумує за сімейним затишком. Приходив з валізою, просився пожити, але Флора засумнівалася. А потім він переключив свою увагу на іншу жінку і перестав дзвонити.

Зрештою самотність доконала Флору. «Це, просто нестерпно!» — часто думала жінка.

Вона уявила: якщо її не стане на четвертому поверсі і сьомому десятку, сусіди навіть здогадаються нескоро, лише зрозуміють по запаху.

Тоді Флора сіла в автобус і поїхала до Єрусалиму. В маленьку щілину у Стіні Плачу вона засунула записку: «О, Всевишній! Прошу Тебе, зроби так, щоб я перестала бути одна! Амінь!» І повернулася в Тель-Авів.

Спочатку нічого не відбувалося. Але раптом подзвонили люди похилого віку Рубенфельди, далека рідня чоловіка. Їхній син Борис з дружиною Анею і дитиною Василем зібралися до Ізраїлю. Чи не могла б вона їм дати притулок на ніч-другу, допомогти з влаштуванням? Флора зраділа: «Азох вей! Нехай їдуть, місця вистачить, рідні ж люди!»

Зустріла, напекла пирогів. Репатріанти, згадавши колишнє, відразу напилися, розплакалися, заспівали одеських пісень. Апельсин з лимоном обдерли. Зламали пульт від телевізора. Горщики побили. Дитина розмалювала шпалери фломастерами. У багатьох так буває. Видно з переляку. Слідом прибули Мірра Рубенфельд, з астмою, і одноока бабка Фаня Деренштейн з ходунками.

Стояла спека, бабуся диміла «Біломор», але боячись за серце, закривалася у ванній, опустивши ноги в воду. А Мірра після кефіру в транзитному аеропорту не вилазила з туалету.

Потім приїхала родина Дубінкерів: Ілля з дружиною Аллою, тещею Розою Давидівною Зокенмахер і котом Павликом. Подзвонили прямо з Бен-Гуріона.

Кіт зробив свої справи прямо в сумочку Мірри Рубенфельд, яку чомусь не злюбив. Та й хто їх, котів, розбере, що там у них на думці?

Флора терпіла. Звільнила другий туалет, який був коморою. Варила на всіх відро курячого бульйону з локшиною і каструлю картоплі з маслом і кропом. Не вимикала кондиціонери, бо бабусі мало не падали від спеки.

Через кілька місяців Флора вирішила дізнатися: може, гостям пора б орендувати собі якесь житло? Бо то вже навіть на підлозі місця не вистачає. І почула у відповідь: «Що ви, тьотю! Ми івриту не знаємо! А у вас так затишно!»

Флора повернулася до Стіни Плачу. Записки своєї вона не знайшла. Написала іншу: «Господи, так, я просила позбавити мене від самотності! Але ж не до такої міри!».

Позбутися гостей у Флори так і не вийшло. Бо будь-кому відомо, що рішення Небес зворотної сили не мають.

Anatoliy Gоlovkov.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page