fbpx

Галя та Олег вирішили відсвяткувати своє новосілля. Хоч роботи залишалося чимало, жити вже було де, а подружжя не могло дочекатися переходин у власну хату. Запросили рідних і друзів. Оля й Тарас були в захваті від вишуканого інтер’єру. Якщо Тарас щиро радів за друзів, то в душі Олі заворушились якісь недобрі почуття злості на саму себе, що не поїхала з Галею в Польщу й не заробила на таку розкіш, а ще заздрість, що подруга випередила її. Весілля Галі й Олега було на три місяці пізніше, й хрестини відповідно були пізніше місяців на чотири, й фундамент під хату подружжя заливало на пів року пізніше, а новосілля, бач, уже справили. А їй, Олі, ще прийдеться якийсь час зі свекрами жити.

Оля й Галя дружили зі шкільної лави. В один рік дівчата вийшли заміж за односельців Тараса й Олега, хлопців надійних і працелюбних. Молоді чоловіки з коштів, подарованих на весілля, зразу ж взялися будувати власні хати, а їхні дружини незабаром подарували їм донечок. Згодом обидва подалися за кордон на заробітки, щоб закінчити будівництво своїх осель, а жінки продовжували жити біля свекрів. Олі пощастило зі свекрухою, що погодилася доглядати внучку й відпустити невістку на роботу. Подруги часто навідували одна одну, їхні донечки також подружилися.

Через два роки із заробітків повернулися Тарас і Олег та взялися завершувати роботи в своїх будинках. Порадившись зі своїм чоловіком, Галя залишила дочку в своєї мами і подалася на роботу в Польщу, мовляв, також хоче докластися до своєї хати, щоб заробити на гарний інтер’єр для неї: килими, люстри, тюль та штори, словом, все для затишку й комфорту. Вона кликала з собою подругу, але та відмовилася, бо не хотіла залишати державну роботу чи брати відпустку за власний рахунок.

Галині пощастило зі своїм роботодавцем. Пан Войцех гарно платив, піклувався, щоб робітниці не перевтомлювалися і гарно відпочивали. Його доньки проживали в Німеччині, а Войцех зберігав у шафах їхній одяг і пропонував своїм працівницям переодягатися в неділю та йти в костьол на месу. Жінки не відмовлялися одягати старомодні, але пошановані сукні, блузки й спіднички, та йти з паном Войцехом на недільне Богослужіння. А ще фермер любив запрошувати на роботу вже знайомих українок, брав у них адреси й надсилав листи. У той час мобільні телефони ще були розкішшю.

Галя та Олег вирішили відсвяткувати своє новосілля. Хоч роботи залишалося чимало, жити вже було де, а подружжя не могло дочекатися переходин у власну хату. Запросили рідних і друзів. Оля й Тарас були в захваті від вишуканого інтер’єру. Якщо Тарас щиро радів за друзів, то в душі Олі заворушились якісь недобрі почуття злості на саму себе, що не поїхала з Галею в Польщу й не заробила на таку розкіш, а ще заздрість, що подруга випередила її. Весілля Галі й Олега було на три місяці пізніше, й хрестини відповідно були пізніше місяців на чотири, й фундамент під хату подружжя заливало на пів року пізніше, а новосілля, бач, уже справили. А їй, Олі, ще прийдеться якийсь час зі свекрами жити.

Тарас і Олег так здружилися, що на одне підприємство на роботу влаштувалися й не планували вже їздити по закордонах, бо вже й батькам їхнім допомога потрібна, і дружин шкода та й дітей виховувати треба. Але Галя захотіла знов у Польщу поїхати. Наступного року дочка до школи піде, то й не до заробітків буде. А ще вони з Олегом мріють про сина, тож відтоді уже вдосталь насидиться вдома.

Своїми планами щодо поїздки Галя поділилася з подругою. Оля не тільки підтримала, а ще й сказала, що й сама готова поїхати, щоб і грошей заробити, і від свекрів відпочити, то чи не порекомендувала б Галя її своєму роботодавцеві. Галина знайшла конверт з листом від пана Войцеха, і пообіцяла написати йому, чи дозволить взяти з собою подружку. Оля взяла в руки конверт і захоплено розглядала каліграфічний почерк адресанта, мовляв, вона знається на графології.

Як і обіцяла, Галя написала пану Войцеху про себе і подругу і чекала відповіді. Оля тим часом уже відправила лист до Польщі. Її прекрасна зорова фотографічна пам’ять дозволила безпомилково написати адресу й повідомити про те, що замість неї поїде подруга. Не встигли ще листи від Войцеха дістатися України, як Оля вже приїхала до фермера, і перша взялася до роботи, поки інші жінки не приїхали в умовлений час. Вони розпитували про Галю, а Оля відповідала, що в неї вже нема потреби їхати на заробітки, мовляв, має все, бракує тільки пташиного молока.

Отримавши з Польщі лист, Галя сподівалася, що пан Войцех чекає її з подругою, але він висловив жаль, що вона не приїде й дякував за подругу Олю, а ще дивувався, що листи від неї прийшли один за одним, але написані були різними почерками. Галя перечитувала, бо не вірила своїм очам, що подруга могла так вчинити: запам’ятати адресу, потім написати від її імені.

Пройшли роки. Олина й Галина доньки – подружки-нерозлийвода, вчаться в одному класі, сидять за однією партою. Їхні тата, Тарас і Олег, продовжують дружити, зустрічаються тільки на стадіоні і в барі. Оля й Галя не з’ясовували стосунків, не сварилися, просто досі не розмовляють.

You cannot copy content of this page