Оксана пригадувала, як ще пів року тому вона із чоловіком Тарасом з радістю зустрічали в себе в квартирі Галину Андріївну — його матір, яка тільки-но продала старий будинок у селі й потребувала тимчасового притулку.
На початку все було прекрасно: Галина Андріївна обіцяла допомагати з їхнім сином, Юрком, поки Оксана працює, казала, що буде допомагати невістці по дому.
Проте минуло шість місяців, і в дівчина вже рідного дому не впізнавала, настільки його змінила одна людина.
Того ранку, готуючи овочевий суп, Оксана почула позаду знайомий голос свекрухи:
— Знову ця ж страва? Невже не можна урізноманітнити харчування? У мої часи ми готували куди цікавіше!
Оксана зітхнула. Колись їй подобалось експериментувати з рецептами, але нині, маючи обмежений бюджет та маленьку кухню, вона воліла швидко приготувати щось корисне й не надто витратне. Тим паче Юрко любив саме цей суп.
— Сьогодні це найкращий варіант, Галино Андріївно, — чемно відповіла вона й зняла каструлю з вогню.
Галина Андріївна знизала плечима й сіла перед телевізором у вітальні. Їй подобалися серіали, які вона переглядала годинами, інколи голосно коментуючи героїв чи критикуючи кулінарні здібності Оксани.
Тарас же намагався якумога швидше втекти з дому. Він не знав як помирити мі собою двох найрідніших йому жінок. Тому робив як умів – тікав.
Оксана подумки повернулася до тієї миті, коли зголосилася прийняти свекруху в рідні стіни. Тоді вона щиро вірила, що це тимчасово. Проте пів року промайнуло, а ситуація не змінилася.
Галина Андріївна постійно висловлювала зауваження щодо виховання Юрка, скаржилася, що у квартирі затісно, та раз у раз натякала, що Оксані варто краще вести господарство.
Зранку до вечора дружина Тараса виконувала на собі всі хатні обов’язки, водночас ходила на підробіток, щоби придбати продукти та трохи підготувати сина до школи.
Чимало грошей ішло також на рахунки за комунальні послуги: після приїзду Галини Андріївни ті значно зросли. Оксана терпіла й намагалася знаходити пояснення будь-яким докорам, доки в один із вихідних їй не урвався терпець.
Того дня свекруха від самого ранку стежила, чим займатиметься невістка. Спочатку покритикувала спосіб, яким Оксана прасує одяг, потім вказала на недостатньо ретельно вимиту підлогу, а ближче до обіду знову завела розмову про Юрка:
— У шість років дитина повинна більше знати! Чому ти не займаєшся з ним читанням уже зранку?
Оксана ледь тримала себе в руках, але промовчала. Однак після обіду, коли вона подала на стіл спагеті зі свіжими овочами, Галина Андріївна тільки скривилася:
— Моя мама казала: якщо готувати без душі, то й родина невдоволена. Оксано, невже ти не можеш знайти час на щось вишуканіше?
Власне тоді Оксана й відчула, що далі стримуватися важко. Тарас намагався жартом перевести все на іншу тему, та раптом із вуст жінки вирвалося:
— Уже пів року ви живете за наш рахунок, з якої радості ще й нарікаєте?
Свекруха застигла з відкритим ротом, а Тарас в усі очі дивився на свою спокійну і тиху дружину. Та ж почала виймати усе із холодильника. Власне, нічого там і не було: молоко і пів пачки масла. от і все багатство. Крупи також закінчувались. як і чай.
— Приготуйте із цього мені вже за пів години вишуканої страви, – сказала дивлячись в очі свекрусі. Ви приїхали до нас із своїми негараздами, боргами і сіли склавши руки. Вам скільки? П’ятдесят. Не сором сидіти в сина на шиї. Бачте як нам важко? Але ви не допомагаєте, ні. ви лиш здатні, що критикувати і ображати.
Свекруха пирхнула і вийшла з-за столу. Тарас аж голову у плечі втягнув. Тричі пошкодував. що нині вихідний, він хотів би втекти на роботу, але ж не мав змоги.
— Або ми шукаємо вихід, або твоя мама виходить у двері уже сьогодні. Я не терпітиму такого більше ні дня. Чого у власному домі я повинна слухати такого від жінки, що лиш неприємності нам і принесла.
Тарас зблід:
— І куди ж мамі? Ти ж знаєш у неї кредит. Рідні немає. Ти не можеш от так зробити, вона ж моя мама.
Оксана пильно поглянула в очі чоловіку:
— Тарасе я можу і маю повне право. те, що вона залишилась без даху над головою, те, що має такі негаразди – лиш її вина. Ми домовлялись про допомогу, про те, що поки я працюватиму вона допомагатиме із дитиною. Що я отримала? Ще одну дитину, примхливу і невиховану. Досить. Вона сьогодні ж іде звідси.
— Тоді і я піду, – сказав Тарас непервно, – ти готова втратити сім’ю?
— Вперед, – все так же спокійно сказала Оксана, – Нині мені потрібен спокій. Якщо задля нього потрібно розлучитись, то нащо мені такий шлюб узагалі?
Тарас піднявши голову пішов збирати речі, свекруха також демонстративно складала у торбу своє. Напевне, вони до останнього вірили, що Оксана передумає, але та була рішучою.
Коли вони вийшли у домі запанувала тиша. Оксана глибоко вдихнула і вперше за пів року посміхнулась. Жалю не було – полегшення і радість на душі.
Дивно, але й житло для матері Тарас знайшов швидко і підробіток собі, аби більше грошей було у сім’ї. Він довго каявся і просив Оксану прийняти його. Мовляв, за місяць життя із мамою швидко зрозумів, що жінка у нього свята, адже витримала пів року із нею під одним дахом.
Оксана ж для себе вирішила, що терпіння і розуміння річ хороша. але нею краще користуватись по відношенню до тих, то того справді заслуговує. Інколи доброта сприймається як слабкість і заклик до того, аби вибратись на плечі ще й критикувати, що везуть не так, як вони того хочуть.
Головна картинка ілюстративна.
