fbpx

Головою Людмила розуміла: бабуся каже правду. Але серце не горіло. Дедалі частіше дівчина подумовувала розлучитися зі своїм неромантичним обранцем

Як і всі дівчата, Людмила мріяла про романтичні стосунки. Кохання з першого погляду, красиві залицяння, букети та цукерки, записки та сюрпризи. Однокурсник Микита на роль принца не підходив.

Не красень, не герой інстаграму. Та це й на краще. Вона також не модель. Набагато гірше, що Микита був зовсім не романтик. Акуратист, педант та відповідальний студент. Правильне харчування, фізкультура і це все.

Люда й сама не розуміла, як вони зблизилися. Хлопець завжди знаходив різні спільні теми та заняття. Не дарував квіти і не любив солодощі, проте міг притягнути на зустріч товстий довідник:

— Ти ж такий шукала?

Якось він прийшов до Людмили без попередження, знову з якоюсь книжкою. Двері відчинила бабуся:

— Доброго дня, Люда вдома?

— Вдома, от тільки спить.

– Спить? Не будіть, потім зайду.

Бабуся бачила його вперше, бо приїхала в гості. Коли онука прокинулася, поділилася враженням:

– До тебе приходив хлопець. Чемний такий, дбайливий.

– Мабуть Микита, – дівчина одразу зрозуміла, про кого йдеться.

– Гарний. Зустрічаєтесь?

— Ну можна й так сказати. Він зустрічається, мабуть.

— Як це?

— Нудно з ним, бабусю. Занадто він правильний і зовсім неромантичний. Перевіряє, чи не забула я рукавиці чи парасольку, подарував один раз квіти – і ті у горщику.

— Та це ж чудово!

— Та ну.

— Розумію, тобі хочеться, щоб гарно залицявся, захоплювався тобою, на колінах стояв і серенади співав. Тільки, знаєш, дитинко, скільки я таких юнаків бачила. Голова від них іде обертом, тільки жити з ними – не дай Боже. Адже життя — не казка. Побут, праця та рутина. А такі хлопці люблять тільки себе, всілякі героїчні вчинки, пригоди, свята і феєрверки. Вони не для сім’ї. Тож дивись – бо хлопець у тебе добрий, уважний. Вирішив тебе не будити, молодець. Квіти, онучко, за тиждень зів’януть, а турботу не купиш і не виховаєш. Вона або є або взагалі немає.

Головою Людмила розуміла: бабуся каже правду. Але серце не горіло. Дедалі частіше дівчина подумовувала розлучитися зі своїм неромантичним обранцем.

Якось вони з Микитою домовились зустрітися у сквері біля університету. Людмила спізнилася на автобус. Приїхала на 15 хвилин пізніше, тому йшла швидким кроком, не помічаючи нічого довкола. Микита чекав. Побачивши його, дівчина зупинилася та помахала рукою. У цей момент пролунав гавкіт: на Люду біг величезний бродячий пес.

Вона не пам’ятає, як Микита опинився поряд. Здається, це було миттєво. Закривши Людмилу від собаки, він почав з ним розмовляти. Волоцюга заспокоївся і пішов геть.

Того дня між ними щось змінилося. Люда раптом поглянула на Микиту зовсім іншими очима. Через півроку вона пошкодила ногу. Микита щодня був поряд із нею, приносив книжки, лекції, допомагав із навчанням. Людмила зрозуміла, наскільки він надійний, добрий та вірний друг.

Так, про кохання вони не говорили. Дівчина з хвилюванням чекала, коли це станеться. І Микита зміг її здивувати. На її день народження він прийшов гарно вбраний – костюм, краватка. У руках тримав пакунок, явно книгу. Розгорнувши подарунок, Людмила зойкнула: книжка мала назву «Перший рік життя вашої дитини». Ця назва була промовистіша за будь—які слова!

Микита зробив їй пропозицію у присутності батьків.

Зараз у них зростає донька. Микита продовжує бути таким же прагматичним. Все в нього правильно, вчасно, зручно, тепло та раціонально. А романтиком він був лише раз. Коли у березні прикрасив повітряними кульками всі дерева під вікнами пологового будинку.

Svіtlana Sushkо.

Фот ілюстративне.

You cannot copy content of this page