fbpx

— Господи, яка ж ти недалекоглядна. Після універу виходиш за найзаможнішого і найсимпатичнішого хлопця. Даруєш йому спадкоємця чи спадкоємицю, щоб не працювати. Сидиш собі з дитинкою. Потім ще одне маля. Знову декрет. У 30 років без досвіду роботи тебе ніхто не хоче брати на роботу і чоловікові доведеться забезпечувати тебе до старості

Так склалося, що у моєї близької подруги у 18 років уже був складений план ідеального життя.

— Розумієш, Наталю, вийти заміж треба у 22. За рік народити дитину. За чотири ще одну. А потім почати займатися собою.

— Чому саме така послідовність? А якщо не зустрінеш до 22 років людину, яку покохаєш? Чому дитина має з’явитися саме за рік? А пожити разом? Навіщо себе в такі рамки заганяти?

— Господи, яка ж ти недалекоглядна. Після універу виходиш за найзаможнішого і найсимпатичнішого хлопця. Даруєш йому спадкоємця чи спадкоємицю, щоб не працювати. Сидиш собі з дитинкою. Потім ще одне маля. Знову декрет. У 30 років без досвіду роботи тебе ніхто не хоче брати на роботу і чоловікові доведеться забезпечувати тебе до старості. Живеш у своє задоволення.

Цей діалог родом з останнього курсу університету. Минуло трохи більше, ніж 5 років. Я знову зустріла свою університецьку подругу.

З’ясувалося, що вона насправді змогла втілити свій геніальний план в життя: у 22 вийшла заміж, через 2 роки народила дитину, потім ще одну.

Але чоловіка раптово не стало. Дорогою додому з роботи!

Родичі чоловіка квартиру їй не залишили, вона взагалі йому не належала, а стосунки з ріднею чоловіка в неї завжди були непростими, якщо не сказати – поганими.

Тепер подруга з двома дітьми повернулася до своїх батьків. Живе на їхню пенсію.

Як то кажуть, людина планує, а Бог керує!

Фото Олександри К.

You cannot copy content of this page