Говорю, а сама дивлюсь в очі своїй дитині. Думала, знітиться, зрозуміє все, вибачення попросить, залишиться, А вона мені: “Не поїдеш, так не поїдеш. Я більше вмовляти тебе не буду. А я їду з дітьми, мамо, сама розумієш – треба”.
Донька моя уже другий місяць як завела мову про те, що бажає за кордон до подруги поїхати з дітьми. Ми живемо у селі на Вінничині, ніби як у нас спокійно, дім свій город. господарство невеличке. До вимкнення світла пристосувались, фонарики у нас є. Живемо, не шикуємо, але й не бідуємо. Як усі.
Донька до мене зі столиці ще на початку карантину приїхала. Чоловік її тоді без роботи вдома осів, свекруха до них із села жити приїхала, то всі вони там спільної мови між собою не знайшли і родина розпалась. Донька до мене з донечками приїхала.
Як почалось усе це, багато з нашого села жіночок з дітьми за кордон подалось. Тут я їх розумію, тоді ніхто не знав чого чекати і що має бути. Багато вже й назад повернулось, але значна частина й досі за кордоном.
Два місяці тому донька моя почала говорити про те, що й сама поїхати хоче. Кума у неї там в Німеччині у селі влаштувалась. Говорить, що й діткам добре і сама на роботу має змогу їздити. Дуже кличе мою доньку до себе, говорить. що там легше ніж у нас тут.
Звісно ж я проти. Чого їхати з дітьми на чужину? Так, вона тут роботи не має. але ж у мене пенсія є. Живемо ж якось. Усім не легко.
Думала я що якщо скажу, що не поїду з нею, то вона не захоче мене саму залишати. Я б свою маму в такий час саму в хаті ніколи б в житті і не подумала б залишити. Але то я. Донька ж кілька разів до мене з розмовою про виїзд підійшла. а потім сказала. що поїде. Хай сама, але поїде, бо так для неї буде краще.
Ростила свою дитину, плекала. Коли їй важко було. з дітьми прийняла, а ось тобі бабо й дяка.
18,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.