Чекаю в суботу твоїх батьків. Нехай приходять на оглядини!
Вранці у вихідний день Олена Вікторівна намагалася розбудити дочку.
– Улянко, вставай, на службу встигнемо.
– Мам, не можу, хочу сьогодні залишитися. Дуже сильно бoлить гoлова.
– Я дам тобі тaблетку, а ти давай умиватися.
Так уже заведено було в родині – ходити по неділях на службу до церкви.
Погодні умови не грали ніякої ролі, навіть якщо двері замете снігом або вулицю заллє дощем. Вранці неділі мама і дочка завжди на службі. Олена Вікторівна була матір’ю самотньою. Уляна ніколи і нічого не чула про рідного батька, ніби його і в природі не існувало.
«Я не знаю, як розповісти мамі, що вaгітна. Вона ніколи не зможе мене зрозуміти. Думає, що і відносин у мене немає», – задумалась Уля.
– Уляно, ми запізнюємося! Ти чому так повільно йдеш?
– Мамо, мені важко приховувати. Ти скоро станеш бабусею?
– Як так бабусею?
– Мамо, послухай! Я вaгітна!
Олена Вікторівна, нарешті, зменшила крок, а потім і зовсім зупинилася, сівши на першу лавку.
– Ну і як його звуть? – байдуже поцікавилася мама.
– Це не має значення. Він не визнає батьківства.
– Це як? – здивувалася мама. – Він дитину тобі зробити примудрився, а тепер як одружуватися, так батьківства ми не визнаємо? Швидко говори мені, як його звуть і хто він?
– Олексій. Ми вчимося в одній групі. У нього батьки статусні. Тато якийсь начальник в посольстві, і мама там же працює. Не дадуть нам разом бути. Та й не люблю я його.
– Що відбувається з цим світом? – сказала Олена Вікторівна і закрила обличчя руками.
А перша в житті недільна служба була пропущена.
Уляна вже зраділа, що мама так спокійна. А Олена Вікторівна взагалі не розмовляла весь день. Але виявляється, рано раділа.
Вранці наступного дня Олена Вікторівна була вже в інституті.
– Мамо, ти чого тут? – злякалася Уля.
– Давай, клич кавалера свого, хочу з ним поговорити.
– Мамочко, йди додому, я дуже тебе прошу. Що за ганьба?
– Що значить ганьба? – Олена Вікторівна почала закипати – Не підійде до мене твій Олексій, значить, доведеться мені йти до ректора! А там я влаштую просто неймовірний cкандал!
В Улі просто не залишалося вибору, вона покликала Олексія.
– Хлопче, я багато говорити не буду. Або ти одружуєшся з Уляною, або я ставлю на ноги все посольство, де батьки твої працюють. Я знайду в собі сили всій вашій сім’ї влаштувати грандіозні веселощі. Не хочу, щоб моя дочка виховувала дитину одна! Ти зрозумів?
– Я поговорю з батьками, – обіцяв Олексій.
– Поговори. Або це зроблю я.
Олена Вікторівна твердо вирішила поборотися за дочку. У студентки і пенсіонерки ледь вистачало грошей, а тепер ще один рот …
– Тепер Олексій мене ненавидить. – ридала Уляна вдома.
– Ніхто не змушує його тебе полюбити. Тільки б в дружини взяв. Може, хоч трохи поживеш по-людськи.
– Олено Вікторівно, – пихтів Олексій в трубку – Я одружуся на Улі.
– Чудово. Чекаю тебе і твоїх маму з татом в суботу на вечерю. Оглядини будемо влаштовувати, питання обговорювати.
У суботу Олена Вікторівна вже з самого ранку стояла біля плити, дістала кращий набір посуду, наготувала стільки – не хотіла впасти обличчям в бруд перед майбутніми родичами.
Уля проплакала весь ранок, говорила, що не збирається брати участі в цьому цирковій виставі.
– Як знаєш. Я сама все зроблю, спасибі скажеш. – сказала мама.
Пролунав дзвінок у двері. Олена Вікторівна, посміхаючись, відчинила двері. Привіталася з Олексієм.
– Рада пoзнайoмитися, а де ж ваш тато?
– Мій чоловік з шантажистами на контакт не виходить. Ви отримаєте офіційний розпис, але не буде ніякого весілля. У нашому домі вам місця теж немає.
– Вибачте, Ви не ввійшли. – Олена говорила спокійно і розмірено.
– Валентина Іванівна! – відрізала сваха.
– Приємно. Давайте заспокоїмося і поговоримо? Проходьте в дім, сідайте за стіл.
– Ви, справді, вважаєте, що я буду їсти тут?
Олена дивилася в байдужі погляди Валентини та її сина, який від нудьги розглядав своє взуття. Вона раптом усвідомила, що цим людям дочка і онука ні за що не віддасть.
– Тоді не смію вас затримувати! – Олена знову посміхнулася і вказала на двері.
– Така ж ненормальна, як і дочка твоя! – кричала Валентина і тягнула Олексія з квартири за руку.
Олена сперлася на стіну і тихо заридала від злості, образи й сорому.
– Мамо, що трапилося? – прибігла Уляна.
– Все добре, йдемо вечеряти, доню. Там стільки всього, за тиждень не з’їмо!
– Мамо тебе хтось образив?
– Ні, просто ти мала рацію. Ви з Олексієм зовсім не підходьте одне одному. Ти гарна, порядна. А він байдужий і злий.
– А як же люди, плітки? – здивувалася Уля.
– Погомонять і заспокояться. – посміхалася Олена. – А ми з тобою зможемо все.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
