Я знала собі ціну, що красива і маю лагідну вдачу. Тому, пішовши від першого чоловіка, усвідомлювала, що довго сама не буду. Я ще така молода, і мені так хочеться родинного щастя, але водночас така вже зневірена та майже переконана, що мені не судилося зустріти серйозного та відповідального чоловіка, що таких, мабуть, не існує в природі, а якщо такі ще трапляються на білому світі, то чи зумію їх розпізнати і не потрапити знову з-під дощу та під ринву.
Хоч я намагалася не привертати до своєї скромної персони уваги, чоловіки липнули до мене, як бджоли до меду. Жодному залицяльнику я не давала шансу, але коли побачила Євгена, частіше забилося серце, як в юної панни на першім побаченні. Він був старший за мене, зі смутними очима, не обсипав мене компліментами, поводився так, ніби ми давно знайомі, ніби я його молодша сестра, а не жінка, що закохалася в нього з першого погляду і ніяк не могла цього приховати.
Євген був власником архітектурного конструкторського бюро, з яким наша фірма співпрацювала. Та мені прикро було, коли випадково дізналася, що він був одружений, сам виховує доньку, якій вже сімнадцять, а колишня дружина давно покинула їх задля найближчого Євгенового друга – Костянтина, і вони вдвох подалися в Канаду.
Я завжди знала, що нізащо не пов’язала б долю з розлученим, тим більше батьком дорослих дітей.
Але… Де й поділася моя неприступність і холодність у спілкуванні з чоловіками. З Євгеном я соромилась і червоніла й, опускала очі, голос зрадницьки тремтів. Мені важко було перебороти своє почуття закоханості, і він перший це зрозумів, став наполегливішим.
Коли Євген запросив мене до нього додому, щоб познайомити з його донькою Лілею, я не змогла відмовити. Він мав відрекомендувати мене майбутньою дружиною. І мені так хотілося якнайскоріше стати нею, відчути себе захищеною від тих лукавих поглядів у чоловічому колективі, де я працювала, та насамперед від свого колишнього, Валентина, що навідувався й навідувався до мене на роботу просити грошей.
Валентин заборгував серйозним людям, я побоювалася, що він матиме проблеми, тож давала частину з кожної зарплати, щоб не були на моїй совісті його негаразди. Євгену про це я не говорила, кожного разу надіючись, що візит колишнього був останній. На жаль, я помилялася.
Готуючись до знайомства з донькою Євгена, я спекла пиріг із вишнями, та Ліля його навіть не скуштувала. Вона всім виглядом своїм показувала, що я їй не подобаюся, грюкнула дверима й зачинилася в своїй кімнаті. Я також довго не затрималася і поспішила додому. Там мене чекав сюрприз.
Після весілля ми з Валентином мешкали в квартирі моєї тітки, з якою домовилися з часом викупити її житло. Та чоловік виявився легковажним, змінював роботу за роботою, познайомився з якоюсь сумнівною компанією, втрапив у халепу, з якої я його постійно рятувала, бо це була остання просьба свекрухи, якій я пообіцяла, що не залишу його, та врешті мені урвався терпець.
Коли я розлучилася з чоловіком, то стала щомісяця платити тітці тільки за оренду, бо з однієї зарплати придбати квартиру було нереально. Так ось, повернувшись від Євгена, застаю в квартирі тітку Олену.
– Слухай, Жанночко, така справа: тобі доведеться терміново виселитися, бо тут житиме мій внук, Богданчик, поки навчатиметься в коледжі.
Як тільки я почала збирати валізи, зателефонував Женя, що збирається їхати до мене домовлятися, коли подаємо заяву до РАЦСУ. Хоч я не хотіла говорити, але змушена була сказати, щоб не поспішав, бо я готуюся до переїзду на іншу квартиру. Та Євген умить примчав і наполіг, щоб я переїхала до нього. Я ж остерігалася реакції його доньки, яка вважала мене корисливою.
Немало мені довелося перетерпіти, поки налагодилися наші стосунки з Лілею: то їй страви мої не подобалися, то я ванну задовго займаю, то почуваюся на кухні господинею, хоч я тут на правах пташиних. Як я все це витримала? Заради Жені? Звісно. Та й дочку його я щиро полюбила, навіть не розуміючи, звідки в мене таке материнське почуття до ненабагато молодшої від мене дівчини.
Край потеплінню в родині поставив дзвінок із минулого в двері квартири. Якраз я була на лікарняному, Женя на роботі, а Ліля проспала і не пішла на пари. Коли я відчинила, то просто остовпіла:
– Як ти знайшов мене? – запитала Валентина.
– Добрі люди підказали. Жанночко, прошу, позич мені гроші. Обіцяю, що це востаннє.
– Аякже, на вічне віддавання.
– То я звідси не піду. Згадай, що ти мамі моїй обіцяла.
Мені прийшлося з сімейної скарбниці віддати йому частину зарплати, щоб якнайскоріше випровадити. Я й не здогадувалася, що все бачила Ліля й розказала Євгенові так, як це вона побачила в своєму світлі.
Хоч я все пояснила Жені, і він мені повірив, Ліля вирішила йти до кінця, щоб вижити мене з дому – зателефонувала мамі, і та не забарилась примчати з-за океану. Повернувшись якось з роботи, я застала вдома незнайомку.
– Це Карина, мама Лілі, – відрекомендував її Женя, – погостює в нас трохи.
За вечерею чоловік не спускав очей з Карини. Я здогадалася, що почуття до неї в Жені не згасли і спалахнуть знову ще яскравіше. То що я роблю в воз’єднаній сім’ї, на що надіюся?!
На світанку я тихенько встала, вимкнула телефон, взяла документи і найнеобхідніші речі, щоб сюди більше не повертатися. Оселилася я тимчасово в шкільної подруги.
Та через декілька днів до мене прийшла несподівана гостя. Це була Ліля. Вона переживала за тата, що місця собі не знаходив через моє зникнення, об’їздив усе місто. Ліля ж знайшла мене в мережі, здогадалася, що можу бути в своєї подруги.
– В мами своє життя, є друга донька, про яку вона нікому не говорила, я була небажаною, а тата вона ніколи не любила, – приїхала просто, щоб нерви полоскотати, – сльози текли по обличчю Лілі, вона благала мене повернутись.
Я вдруге вступила в ту саму річку і, на щастя, не помилилась, більше того, Лілі братика подарувала, а нам із Євгеном – синочка.
