Дорога редакціє!
Хочу з твоєю допомогою звернутися до своїх сватів, яких, на жаль, ніколи не бачила. Вони проживають в одному із сіл Вінниччини і навіть не підозрюють, що у них підростає внучка Софійка.
Моя донька Інна, котрій зараз 20 років, зустрічалася з хлопцем на ім’я Олександр. Але в чомусь вона йому не поступилася, колись він її не зрозумів, і вони розбіглися. Тепер за їхню нерозважливість має розплачуватися маленька Софійка…
З розповідей доньки я дізналася, що Олександр має вищу освіту й живе у Вінниці. Не хочеться вірити, що дорослий освічений чоловік так ніколи й не признає своєї доньки, а його батьки не дізнаються, що у них є внучка Софійка. Вона дуже жвава, рухлива, любить гратися конструктором. Від дітей почула слово «тато», та й собі: «Тато! Тато!». А де він, той тато?..
Якось донька спостерігала за Софійчиними витівками, а тоді всміхнулася та й каже: «Татусятко ти моє…» Справді, ця крихітка несе в собі частинку нашого роду і частинку вашого. Вона поєднала нас, тому ми – свати і повинні разом ростити свою ластівку.
І Олександрові, і своїй доньці я бажаю щастя в особистому житті. Але наша Софійка неодмінно має знати, що в неї, як у всіх діток, є тато і ще одні бабуся й дідусь.
Ганна О., Вінницька область.
За матеріалами – Українське Слово.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Фото – ілюстративне(pixabay.com).
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
