Нещодавно Віра зрозуміла, що не можна ні до кого прив’язуватись надто сильно. А краще – взагалі ніяк. До того як вона зробила це відкриття, її не раз зраджували найближчі подруги. Іноді робили це ніби ненароком. Іноді – продумано.
Щоразу, зіткнувшись із подібною поведінкою, Віра дуже сильно переживала. Не спала ночами. Намагалася зрозуміти, як і чому це сталося.
Була певна, що нікому не давала приводу. Кликали ─ мчала на допомогу, незважаючи на час доби. Віддавала останнє, якщо цього потребували її подруги. Не замислюючись, довіряла свої таємниці. Ніколи нічого не вимагала за витрачений час, душевні сили, тим паче гроші.
Їй здавалося, що відданість і вірність притаманні дружбі. Не уявляла, що інші люди можуть зовсім інакше трактувати її вчинки. Вбачати в них привід для побоювання чи недовіри.
Що хтось подумає про її надмірну нав’язливість, бажання маніпулювати. Або вирішить, що в неї якісь далекоглядні плани і тому вона так поводиться. Що заздрість іноді затьмарює людський розум, перетворює друга на ворога.
Наприклад, Олена. Вони разом працювали у коледжі, вважалися найкращими подругами. Завжди та всюди були разом, дружили сім’ями. І раптом Віру підвищили. Слід сказати, що цілком заслужено. Вона стала заступником директора з виробництва. Олена вітала, ніби тішилася за подругу. А потім, коли її викликали з якогось питання до директора, «ненароком» мовила:
─ Впевнена, Віра Миколаївна чудово впорається з роботою. Ви ж їй допоможете.
─ Ми всі маємо їй допомогти. Це для неї зовсім нова справа, ─ відповів керівник, не відразу зрозумівши, до чого хилить співробітниця.
─ Це так, ─ продовжувала Олена, як ні в чому не бувало, ─ але люблячий чоловік ─ найкращий помічник.
─ Ви про що? ─ у директора на обличчі з’явилося здивування.
─ Не хвилюйтеся, Іване Петровичу, ми з Вірою подруги. Я знаю, що у вас є роман.
─ З чого ви це взяли?
─ Вона сама мені сказала.
Хтось скаже, що такої розмови не могло бути між керівником та підлеглою. Можливо. Але двері в кабінет виявилися відчиненими, і все почула секретарка.
Попрощавшись із Оленою, директор викликав Віру з внутрішнього зв’язку. Вона прийшла.
─ Віро Миколаївно, що я вам зробив поганого?
Питання застало Віру зненацька.
─ Не розумію про що ви…
─ Навіщо ви поширюєте чутки, що у нас із вами роман? У мене ж сім’я!
Віра втратила дар мови і тому мовчала.
─ Пишіть заяву за власний рахунок. На місяць. Потім вирішимо, що з вами робити.
Дізнавшись про те, що сталося, Олена оточила подругу «увагою та турботою». Лаяла на чім світ стоїть директора, котрий «так обійшовся з її найкращою подругою».
Віра в свою чергу, дивувалася. Не розуміла, що відбувається. Вдома не змогла до ладу пояснити чоловікові, чому взяла відпустку за власний рахунок. Словом, її становище було дуже важким. І стало нестерпним, коли вона дізналася, звідки «дме вітер». Бачачи, що Віра Миколаївна продовжує дружити з Оленою, секретарка все їй розповіла.
Спочатку Віра не повірила. Не могла повірити. Потім замислилася. А коли директор призначив Олену на її посаду, всі її сумніви зникли.
Жінка дуже переживала, проте з’ясовувати стосунки так і не наважилася. Вдала, що нічого не знає. Лише припинила будь-яке спілкування з колишньою подругою. Не відповідала на дзвінки, не дзвонила сама. При зустрічі кивала і проходила повз. Якщо Олена все ж таки її зупиняла, посилалася на зайнятість і поспішно йшла.
За місяць Віра вийшла на роботу. Директор перевів її до іншого відділу зі словами:
─ Знаю, що ви не винні. Працюйте спокійно. Я сам вирішу цю проблему.
З новим призначенням Олена не впоралася. Підтримки в колективі не мала (про це потурбувалася секретарка). За півроку, заваливши серйозний проект, вона звільнилася.
Вірі на той момент було вже байдуже. Вона навіть не зловтішалася. Коли директор запропонував їй обійняти звільнену посаду вона відмовилася.
Єдиним наслідком тієї історії стало те, що Віра довго ні з ким тісно не спілкувалася. Принципово. Не могла. Не хотіла. Мабуть, збиралася з силами для нових випробувань дружбою.
Які не забарилися. Щоправда, у іншому колективі, куди Віра прийшла працювати після коледжу.
Але це вже зовсім інша історія.
Svitlana Sushko.
Фото ілюстративне.
