Ми з Ростиком одружилися студентами, грошей не було зовсім, ледве вистачало на оренду квартири та сякі-такі харчі. Але я почувалася тоді дуже щасливою, а тепер питаю себе, коли ж почався той відлік, коли все пішло шкереберть. Та й чого пішло, коли чоловік хотів для мене лише найкраще?
Коли Ростик пішов на роботу, то став дивуватися, як же інші жінки та гарно виглядають, а я в одному і тому ж ходжу який рік.
Чи то він по наївності думав, що це все з неба паде, а я з зарплати краще йому куплю фаршу на пельмені, ніж собі нову помаду.
Але зауваження стали частіші, тому я вирішила, що буду робити так, як хоче чоловік. Подобаються блондинки – ось я вже блондинка, треба схуднути – прошу, губи більші – будь ласка, брови тонші – без проблем, вії нарощені – залюбки…
– І чого тобі все це не пасує?, – дивувався він, коли я приходила з чергового «завдання», – от інші жінки за копійки краще виглядають, ніж ти за тисячі.
Я тоді була дуже молода і дуже сильно його кохала. Тому не розуміла, що люблячий чоловік так не говорить.
Через кілька років він мене покинув і мені прийшлося довго шукати себе, свій колір волосся і розмір брів.
Але далі й мені зустрівся хороший чоловік, ми одружилися і через якийсь час у нас з’явився син, а далі я вже чекала на доньку.
Потім я казала собі, що занадто багато хотіла від долі, адже ж була щаслива. Так ні, дайте більше.
І ось нас ошелешили звісткою, що наша дівчинка буде особливою.
В мене майнула в голові думка, що вже й по моєму щастю, тепер чоловік точно мене покине, бо мало того, що я не ідеальна, то ще й доньку приведу на світ таку.
Мене питали чи я залишу дитину, але я сказала, що це мені Бог так дав і я маю це випробування витримати.
Коли прийшла медсестра одягати дитину, то я її випровадила і сказала, що сама справлюся і батька не буде. Подзвонила на таксі і приїхала до батьків.
Вони були дуже здивовані.
– А де ж Коля?
– Не знаю, ви поїдьте до нас і заберіть Сашка.
– Доню, що сталося? Ви посварилися?
– Мамо, просто зробіть так, як я кажу.
Батьки поїхали до нас на квартиру, де я приготувала все для дитини, сказала, що брати. Я б сама все зібрала, але сил у мене не було.
З такими думками й заснула біля дитини, чекаючи на батьків. Прокинулася я від того, що не помітила поруч дитини. Мені серце похололо, я під ліжко, я по ліжку – нема. Я в іншу кімнату, а там Микола тримає на руках донечку і гойдає.
– Виспалася? То їдьмо додому.
– Але ж донька.
– Донька моя, я вже її люблю. Я багато читав про таких діток, майже до ранку, проспав і не встиг тебе вчасно забрати. Ти пробач мені, я, чесно, не знав, як бути, але тепер дивлюся, що вона така гарненька і ми їй дамо все аби вона була щаслива.
Отак ми ростимо нашу доньку, вона наша радість. І часто думаю – один чоловік не міг перенести лак на нігтях не того кольору, а інший ладний підтримати в такій ситуації, коли ніхто не підкаже, як правильно.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
