Сестра рвонула з нашого села до столиці, сподіваючись влаштуватись там краще і вдало вийти заміж. Від сільської роботи її просто воротило, і батькам насилу вдавалося упросити її зробити щось по господарству. Сестра шарахалася від чобіт, лопат і відер, як чорт від ладану. Жили ми тоді незаможно, але завжди в хаті був хліб із маслом.
Через два роки після її втечі ми від чужих людей дізналися, що вона таки вийшла заміж за якогось бізнесмена і дуже задоволена життям і собою. Нас тоді Ольга навіть на весілля не запросила, мабуть, соромилась перед столичними гостями, якщо прибудуть родичі із глухого села.
Після від’їзду сестри я її бачив лише двічі – на прощанні з батьком та матір’ю. Не добувши до кінця сестра вже мчала назад до столиці. Уявіть моє здивування, коли я роздрукував конверт із нотаріальним папером, де було вказано, що батьківський будинок успадковуємо із сестрою в рівних частках! Чому батько так вирішив, не знаю
Сестра, мабуть, теж отримала аналогічне повідомлення, але ніяк не відреагувала. Вона знала, в якому стані знаходиться батьківський будинок, і явно не прагнула сюди із столичних апартаментів.
Я ж навпаки, планував жити у рідному селі, та почав потроху створювати для цього комфортні умови. Спочатку відкрив невелику продовольчу точку з міськими делікатесами, а коли трохи розкрутився віддав кермо влади невеликим магазинчиком дружині, а сам зайнявся виробництвом.
Придбав недорого кілька списаних колгоспних верстатів та стару пілораму, запустив деревообробний цех, зрозумів, що це саме та незаповнена ніша у всьому районі, яку треба було давно зайняти. Пиломатеріали розліталися на «ура», за три роки у мене в цеху працювало вже десять людей. Паралельно з підприємництвом я розбудовував будинок. Тепер це було не скромне сільське житло, а справжні хороми з усіма зручностями. Змінилося і обійстя. Більше в ньому не було непролазного бруду, ділянка викликала заздрість всіх сусідів, багато хто став робити у себе так само.
І ось, одного дня біля воріт нашого дому раптом виникла сестра і з племінником. Машина, на якій вони приїхали, тут же розвернулась у зворотний бік, залишивши пасажирів і гору валіз. Натягнуто посміхаючись, Ольга привіталася і сказала, що вирішила повернутися на малу батьківщину.
Я розреготався:
— А що сталося, сестричко? Стільки років ні слуху, ні духу, і тебе – на батьківщину потягнуло! Що ти утнула?
Сестра зрозуміла, що я їй не дуже зрадів і заявила одразу ж:
— Будинок у нас на двох, маю повне право тут жити, тож, приймай господиню, подобається тобі це чи ні!
Юридично вона мала рацію, будинок, як і раніше, вважався за мною і за нею, але це був зовсім інший будинок. Впустити їх, звісно, довелося. Наші переговори тривали тиждень. Я пропонував сестрі безліч варіантів – виплатити її частину від суми, зазначеної в оцінці будинку при складанні заповіту, допомогти побудуватися на іншій ділянці у селі, дати грошей для першого іпотечного внеску, але сестра стояла на своєму – половина будинку моя, хочу жити саме тут.
Тоді я сказав, що сестра отримає саме те, що успадкувала. Але вона не зрозуміла, що саме я мала на увазі. А я вже наступного дня почав повертати дім до того вигляду, яким він був до мого ремонту. Не повірите, але я навіть каналізацію відключив і газ. Моя ж сім’я перебралась у дім поруч, який ми викупили і почали розбудовувати. Дружина мене зрозуміла і ні слова не сказала. Вона одразу казала, що все так скінчиться, але я вірити не хотів.
Що ж? Моя сестра отримала дім, який бажала. Я забрав усе, що вклав у нього.
Сусіди дивляться з осудом, але про свій вчинок не шкодую.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
