Наше життя, взагалі не просте. Тому я дійшов висновку, що ніхто нічого нікому не винен. А все робиться тільки за бажанням або за покликом совісті. Я людина чесна і шкодити собі не буду. Ситуації бувають різні. Не завжди ми зобов’язані виходити білими та пухнастими, на це воно й життя.
У минулому році я дізнався про те, що в мене є дитина. Якщо чесно казати, то вона мені розповіла про дитину тільки через декілька років.
Та дитина ще й з синдромом. Вона з нею поїхала в місто за кращим життям, про що не захотіла навіть мене попередити. Залишитися їй там так і не вдалося. От вона через декілька років і згадала про мене.
Я зробив тест на батьківство. У результаті колишня запросила аліментів. А незабаром наполягала на тому,щоб ми почали жити разом. Але жити з її дитиною і з нею я не буду. Повернувшись у місто вона періодично з’являється. Перший її приїзд запам’ятався мені надовго.
Рідна дочка перевернула пів будинку, залишившись у мене на ніч. У неї якась геть не хороша недуга. Є легші форми, але тут геть усе не просто.
Дитина некерована, галасує і все навкруги перевертає. Ніхто мабуть і не займався нею зовсім. Вже така велика дівчина, напевно більше за мене. Кажу чесно і відверто, без лицемірства – вона мене не цікавить геть.
І ось, знову в селі з’явилася колишня зі своєю дитиною. Як завжди без попередження.Вона зібралася до мене. Вирішивши взяти хитрістю. Спочатку попросила, щоб я дозволив їй переночувати.
Але пам’ятаючи минулий безлад, я їй делікатно відмовив, сказавши:
– Я не бажаю повторення історії. Тим більше в нашому селі живе твоя бабуся. Іди і ночуй у себе, внучка за бабусею напевно сумує.
Їй є де ночувати, і навіть жити, якщо вона захоче. Якщо чесно, совість мене в даній ситуації не діймає. Нехай хоч все село про мене погано говорить. Їм з боку легко говорити, а як їх самих справа торкнеться, впевнений, дадуть відразу задню.
Я не хочу їх бачити у своєму будинку, їм тут притулку немає. Тай попросити їх потім піти буде дуже важко. А жити з такою дитиною я не збираюся під одним дахом. І піти мені нікуди.
Колишня без мене прийняла рішення. Все чомусь приховувала і нічогісінько не розповідала мені. І лише коли їй потрібна була фінансова допомога, згадала про мене. Тому вважаю, нехай сама і викручується. Так, це моя рідна дитина. Я плачу аліменти і на цьому для мене все.
Ось такі справи. Ви маєте право мене не зрозуміти. Але я твердо стоятиму на своєму рішення не зміню. Та й наперекір собі робити не зможу. Так їй не просто, але хто я й не обіцяв що буду допомагати, тому до мене без претензій.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
