fbpx

І це – найкраща подруга! Ця людина знала все моє життя з Іваном від А до Я, але все одно таке вирішила? – То він з тобою таким був, бо ти його не цінувала і не поважала, а зі мною буде іншим!

Я з Іваном прожила десять років… Як прожила? – промучилася!

Якщо чоловік більше любить гульки, ніж жінку і дітей, то хто тому винен?

Читайте також: Я вже двадцять п’ять років їжджу до своєї братової в гості, хоч терпіти її не можу й на дух. Але після цих поїздок мій чоловік, мов шовковий

Але ж казала мені моя мама:

– Доню, він просто не просихає. Який з нього буде чоловік?

– Мамо, він зі мною таким не буде, – казала я мамі.

Ага, не буде…

Жили ми в нас, поки збирали гроші на власне житло. Іван їздив на заробітки і його більше не було, ніж був, тому тут про те, що теща зятя їсть і мови не було.

Навпаки, моя мама старалася аби при його приїзді було наварено і напечено:

– Чоловік хоче смачно з’їсти і добре поспати, тоді він тобі все, що ти хоче зробить, – повчала мене мама.

Мама дуже смачно готує, тому Іван їв і дякував, трохи був удома, а далі знову їхав.

Але з часом почав дуже мало привозити грошей, завжди казав, що то такий бригадир і його обдурив чи штраф якийсь довелося заплатити, то на інструменти скидалися, то газда ще не заплатив…

Коли ж він був удома, то нічого в рот не брав і я нічого не підозрювала.

Аж ось його бригада їде, бо я бачила куму, яка в магазині скуплялася, щоб в дорогу приготувати чоловікові щось, і розказала мені, що в неділю вони їдуть.

Я теж швиденько накупувала м’яса, наробила котлет, напекла тортиків печінкових, насмажила риби, мама спекла яблучний пляцок, який Іван любить…

А Іван нічого нам не каже, бачить, що ми з мамою крутимося і нічого не каже.

Прийшла неділя, а він спить!

Я його буджу і каже:

– Іване, та ж хлопці сьогодні їдуть, а ти чого спиш?

– Я з ними вже не буду їхати, бо вони мені не доплачують.

Я мало не впала. Іншої бригади він не має. Сказав, що буде тут робити ремонти і на одне вийде.

Я тоді й теж подумала, що й дома буде і дитина тата бачитиме, тому заспокоїлася.

Але грошей не було, а Іван приходив закосичений…

– Погостили газди, що я мав відмовити?

– А гроші?

– Пізніше заплатять.

Далі докотилося до того, що він просто не виходив з хати, а кума мені зізналася, що він так і на роботі робив і тому хлопці його не брали більше з собою.

Лікуватися він не хотів категорично, ми практично жили на батьківські гроші. А по господарці Іван не хотів допомагати, бо то заслаб, то ще щось…

Прийшлося мені зазнати заробітчанського хліба, бо ж дитину на щось треба ростити.

Спочатку їздила на ягоди, а далі вже й на прибирання.

Читайте також: Незнайомка все говорила і говорила, але я вже не слухала. Захотілося негайно піти в душ і змити з себе це все, все, що почула. Протерти телефон спиртом! Але як це все розбачити?

І отак прибираю в людей та плачу – це ж я могла теж отак жити, але ж ні, чоловік у мене добрий…

Я тоді й наважилася розійтися.

І оце все моє життя моя подруга Люся приходить до мене недавно та каже:

– Я тобі першій скажу, бо ми ж дружимо з дитинства.

– Що сталося, – питаю я.

– Я з твоїм Іваном сходжуся.

– Як?

– Отак, ми любимо один одного.

– Ти жартуєш? Ти ж знаєш який він!

– То він такий був з тобою, бо ти від нього лиш грошей хотіла, а зі мною він буде зовсім іншим.

– Ну-ну…

– Ти не ображаєшся?, – питає.

– Я тебе просто попереджаю, що він зараз нормальний, але як зірветься, то сама знаєш.

– Не зірветься, – впевнено каже подруга.

– Я тебе попередила, а ти роби як знаєш.

Вона пішла, а я сиджу і думаю – як же так? ну ж знає вона все, що у мене було, бо я не раз їй душу виливала.

То чим вона думає? Що його змінить?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page