Ми одружилися два роки тому, і я й досі щаслива, жодного разу не пошкодувала. І чоловік мій прекрасна і дуже уважна людина. Як би я хотіла зберегти ці наші почуття на все життя!
Готова для нього зробити все і ще трохи більше. Хочу дбати про нього, радувати, дарувати йому дітей і все життя дивитись в його блакитні очі сповнені любові і ніжності.
І якщо все з чоловіком у нас гаразд, то позицію його рідної матері я зрозуміти ніяк не можу. Вона уже років із двадцять за кордоном на заробітках. Мого чоловіка бабуся виховала і виростила. Його мама рано привела його у світ. коли їй виповнилось 20, моєму чоловіку уже було 4 роки.
Свекруха не цікавиться ні мною, ні сином. Зрідка телефонує на свята, не завжди відповідає на дзвінки, а допомоги від неї не дочекаєшся. Справедливо буде сказати, що з нас вона нічого не вимагає. Для неї мій чоловік, ніби як не син – відрізана скибка.
Скажу, що за кордоном вона влаштувалась добре, має громадського чоловіка з яким там проживає. Вона перукар і судячи з усього не поганий, бо має повно замовлень і у неї кілька місяців на перед розписані.
Я не раз обурювалась поведінкою матері чоловіка, адже ж яка ситуація нині? Чому не поцікавитись. як и. чи не бажаємо до неї поїхати. ну хоч якась допомога бути повинна.
Але мій чоловік говорить спокійно, що ніколи її не засуджував, любить і вдячний за те, що не залишила десь, а дала гідне життя і все робила аби він ні в чому не мав потреби доки ріс. Як зачарований. одне і те ж повторює.
Мене вся ця ситуація дуже обурює. Прямо місця собі не знаходжу. Як нагадати тій жінці, що вона мама і в неї як-не-як, а дитина є?
04,01,2023
Головна картинка ілюстративна.