Ми давно вже знайомі, багато свят відзначали разом, часто бували самі в них у гостях, запрошували їх до себе. І тому дивно було таке почути від добрих знайомих.
Приятелі наші живуть далеко, тож виїхали зарано. Збиралися ми всі разом у гості до інших знайомих. Дорогою пробок не було, так що були вони у нас на годину раніше, ніж ми домовлялися. Ми зустріли їх, провели до кімнати, щоб вони спокійно попили чай, доки ми нормально зберемося. І через кілька хвилин, коли я несла їм печиво, до мене долетіли уривки їхнього діалогу:
– Як же тут брудно завжди! – говорить Марина.
– Так, є трохи – відповів її чоловік.
Я так і стала з тарілкою в руках. Хотілося несподівано зайти та уточнити, де вони побачили у мене бруд. Я дуже хороша господиня. Я завжди витираю пилюку, мию підлогу, стежу, щоб речі були на своїх місцях. Тому таке зауваження Марини дуже здивувало мене.
І одне діло, аби ж у неї прямо дім блищав. Так ні! Вона людина творча, про що не забуває повторювати постійно. Прибирання для неї – пустопорожнє витрачання часу. Я інколи їжджу до неї аби допомогти навести лад перед якимось святом. А тут у моєму ідеальному домі таке зауваження!
Настрій було зіпсовано безповоротно. Звісно, я зробила вигляд ніби не було нічого, але неприємний осад залишився на довго, адже я вважала її подругою і хорошою подругою.
А вже за тиждень вона мені телефонує і просить прийти допомогти їй лад навести, адже скоро у її сина іменини і до них у ді прийдуть його гості:
— Вибач, Маринко, – кажу їй, – Але я в себе повинна прибрати. Ти ж була минулого разу, бачила як брудно?
Я щиро вірила, що подруга все зрозуміє і принаймні вибачиться, але вона видає:
— Ой, та ми потім у тебе твої завали розберемо, удвох за день упораємось. А завтра приїдь до мене, прошу тебе.
Я оніміла. Озирнулась: у мене навіть на сонячному світлі пил не літає. Всі речі на свої місцях і з підлоги їсти можна.
От що це, поясніть?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся