fbpx
Історії з життя
Ігор Семенович сів на лавку біля під’їзду. Тихий, теплий вечір не приносив йому заспокоєння. За останні півроку, після втрати дружину, Ігор Семенович жив, як то кажуть, за звичкою

Вранці вставав, вмивався і снідав. Не тому, що був голодний, а через те, що це треба було робити. Це він робив ще тоді, коли його Сонечка була з ним, усміхалася йому. Чоловікові здавалося, що коли він порушить порядок дій, зруйнується зв’язок із дружиною.

Ігор Семенович не був самотнім. Його часто навідували діти та онуки. Вони кликали його до себе, але він відмовлявся. Не міг Ігор Семенович залишити квартиру, де пройшла найбільша та найщасливіша частина його життя. Йому здавалося, що як він покине цей острівець, значить зрадить пам’ять про свою дружину. Вона дуже любила їхнє гніздечко.

З під’їзду вийшла сусідка з пакетом недоїдків і висипала їх у миску біля сходів. На запах їжі, з кущів, визирнув невеликий, брудний песик і почапав на обід.

Ігор Семенович скривився, він не дуже любив тварин. Сусідка присіла поряд із ним.

— Такий брудний і страшний собака, — першим порушив мовчання Ігор Семенович.

— Ніякий він не страшний. Його відмити і відгодувати, добрим псом буде, — заперечила сусідка, — Він щенятком рік тому прибився. Твоя Соня його підгодовувала. Ось він і лишився. Зараз я годую, шкода. Соня все мріяла вмовити тебе забрати його. Не встигла.

— Від собаки блохи у квартирі. – буркнув Ігор Семенович. — Він усе забруднить. З ним гуляти треба вранці та ввечері. Собака у квартирі, це неподобство.

Сусідка хмикнула і пішла додому.

Собака, закінчивши трапезу, сів навпроти чоловіка і почав люто чухати себе за вухом. Ігор Семенович скривився.

— Агов, діду, запальнички нема? — гукнув хлопець з нахабним виглядом.

Собака швидко схопився, став між людьми і загарчав.

– Захисник! Аж страшно, — засміявся хлопець, — Ану, пішов звідси!

Хлопець зі злістю штовхнув песика. Зойкнувши, собака люто кинувся на кривдника, намагаючись його цапнути.

— Вгамуй свого блохастого, бо зараз перепаде і йому, і тобі на додачу, — заволав хлопець.

Ігор Семенович схопився і підійшов до хлопця.

— Ану вали звідси. Зараз поліцію викличу. Статтю про таке поводження з тваринами ніхто не скасовував. Нема чого тут грозити мені і моєму собаці.

На галас, на балкон вискочив сусід. Хлопець ретирувався. Собака, накульгуючи, дійшов до лави і плюхнувся біля ніг Ігора Семеновича.

— Семеновичу, ти що собаку собі завів? – спитав з балкона сусід.

— Ні, це дворовий.

— То забрав би собі. Бачиш, як він тебе охороняє. Твоя Соня його дуже любила, – продовжив сусід.

— Та що ж ви всі до мене причепилися? — Спересердя вигукнув Ігор Семенович і подався додому.

Цілу ніч старий крутився в ліжку і ніяк не міг заснути. Він пам’ятав, як його Сонечка вмовляла забрати собаку з вулиці.

Під ранок Ігор Семенович підвівся, взяв із холодильника шматок ковбаси та відчинив вхідні двері.

На килимку, біля дверей сидів знайомий йому песик. Побачивши чоловіка, він спритно схопився, завиляв хвостом і жалібно дивився на старого.

— Заходь. Тільки, цур, не бешкетувати, — пробурчав Ігор Семенович, — Донька прийде, вимиє тебе. Потім до лікаря підемо. Інакше я не згоден.

Собачка, весело виляючи хвостом, по-господарськи забіг у квартиру.

— І ще одне правило, спати лише на килимку біля порога.

— Гав! — погодився собака.

Прокинувся Ігор Семенович пізно. Сонце вже було в зеніті. Поруч, витягнувшись і притиснувшись до нього, спав дворовий собака. Туга відступала. Ігор Семенович вперше за останній час відчув себе трохи щасливим. Він навіть засоромився цього почуття. Тепер він був не самотній.

Чоловік тихенько, щоб не розбудити собаку, підвівся з ліжка та підійшов до фотографії дружини.

— От уперта ти, Сонечко. Вмовила мене забрати цю кобилятину. Тепер ти рада? Спи спокійно, ми не пропадемо. Ми потрібні одне одному.

Собака весело крутився біля ніг старого.

Дружина з фото щасливо посміхалася.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page