Ілля швидко кидав у торбу необхідні йому на перший час речі. Я стояла ні в сих, ні в тих. Від безсонних ночей мало що розуміла, ледь на ногах трималась, а чоловік старанно робив вигляд ніби й не бачить того. “Я у відрядження їхати мушу тижні зо три буду відсутній, якраз ви всі одужаєте” – сказав зачиняючи за собою двері. Лиш потім я зрозуміла, що не мала і копійки грошей

Ілля швидко кидав у торбу необхідні йому на перший час речі. Я стояла ні в сих, ні в тих. Від безсонних ночей мало що розуміла, ледь на ногах трималась, а чоловік старанно робив вигляд ніби й не бачить того. “Я у відрядження їхати мушу тижні зо три буду відсутній, якраз ви всі одужаєте” – сказав зачиняючи за собою двері. Лиш потім я зрозуміла, що не мала і копійки грошей.

Я собі пообіцяла, що другий шлюб буде вдалим. Перший мій чоловік жив своєю роботою і все життя відкладав на міфічне і багате подіями “потім”.

Потім у нас мали б бути гроші, кар’єра, стабільний заробіток, власний дім, чи квартира. Потім ми б мали кожен по авто і у кожного були б заощадження. А вже після того, як усе це буде, ми б уже мали дітей.

Та от мені було на той час 25 і за найскромнішими підрахунками усе те я б отримала десь під сорок у кращому випадку. Так, я зрадила Вадиму. Ілля давно за мною упадав, але я не звертала уваги.

Однак, чим більше я розчаровувалась у своєму чоловіку, тим більше уваги звертала на свого кавалера. Певний час ми зустрічались таємно. Я зрозуміла, що Ілля має ті життєві погляди і плани що і я: діти. в майбутньому будинок. Просте, спокійне життя без хапання зірок і відкладення життя на “потім”.

Коли я зрозуміла, що при надії, розлучилась з Вадимом. Той був глибоко здивований тим, що я від нього йду. Він не розумів що у нас не так. Намагався мене повернути, щось обіцяв, та я сказала, що при надії від іншого.

Вадим не з’являвся ще два тижні, а потім прийшов і сказав, що стане батьком тій дитині, аби лиш я повернулась. Та от я вже все вирішила і пішла від Вадима у нову сім’ю.

Ми винайняли окрему квартиру і стали готуватись до появи малюка. Той період я згадую з особливою теплотою, бо хоч ми і не мали нічого, та були щасливі тим, що є одне в одного:

— Не переймайся, – казав мені Ілля, – буде в нас все, якось складеться.

За першим малюком пішов другий і оте “якось складеться” стало девізом нашого життя сімейного. Мало, що турбувало мого чоловіка. Якщо Вадим усе планував і розписував, то Ілля покладався на долю і на те, що все саме собою вирішиться.

Але найцікавішим було те, що він зникав, як тільки починались якісь неприємності. З орендодавцем негаразди, нас хочуть виселити, а Ілля який обіцяв приїхати і в усьому розібратись зник і зв’язок вимкнув. Потім сказав, що мав нагальні справи і ніяк не міг приїхати.

Я потрапила у стаціонар з меншим, то мусила і старшого до себе в палату брати, бо ж татко знову випарувався за нагальними справами і сусідка за старшим сином моїм два дні наглядала.

Але те, що відбулось місяць тому я ніяк пояснити собі не можу. Малі занедужали і я разом із ними. Термометр показує космічні цифри, я ледь на ногах тримаюсь, а мій чоловік зібрав усе необхідне на перший місяць і вискочив з квартири пообіцявши повернутись за три тижні, адже мав термінове відрядження.

Про те, щоб чимось мені допомогти, сходити до аптеки, чи хоч грошей залишити і мови не було. Він вимкнув зв’язок і все – немає Іллі.

Я позичила спершу на продукти у сусідки. Вона ж мені і принесла із супермаркету необхідне. Але Валентина Петрівна старенька і давала мені гроші з пенсії, тож я повинна була б їх повернути швидко і вже більше не могла розраховувати на те, що вона мене виручить.

До всього ще й телефон зламався, тож я залишилась без зв’язку. Добре, що нагадала про свій старий мобільний, який лежав на полиці. Вставила сімку, ввімкнула і одразу написала чоловіку, як нам важко і що він мені потрібен. Написала список необхідного в аптеці і в супермаркеті.

Уже за годину у двері подзвонили. Я кинулась відчиняти, думала що то Ілля, але на порозі стояв Вадим. Я зі старого телефону писала, а там у мене під чоловіком номер першого був записаний – Вадима.

Побачивши мене, він не слухав нічого і нікого, зайшов у квартиру, заніс повні пакети продуктів, відправив мене спати, а сам став на кухні до плити, приготував їсти.

Я добу спала, а він увесь той час доглядав моїх дітей. Вони потоваришували, ходили на прогулянку і на огляд до спеціаліста. Діти одужували, як і я.

Ілля досі не дає про себе знатись, хоч і минув місяць. Вадим все так само приходить, приносить продукти і допомагає нам. Заплатив за оренду квартири оплатив комунальні. Просить залишити Іллю і переїхати нам усім до нього у вже його нову квартиру, яку він придбав, як і планував колись.

Не знаю, як мені тепер бути. Ніби, як Вадим надійний і такий уважний, він потоваришував із дітьми і залюбки проводить із ними час. Каже, що шкодує про те, що не послухав мене і відкладав батьківство на потім. Говорить про те, що хоче велику родину і про те, що переосмислив усе своє життя втративши мене. Мовляв “потім” інколи і не трапляється, особливо у нинішні часи.

Але ж я заміжня, у мене є Ілля. Він мій чоловік і тато нашим дітям. Як я можу от так його залишити, ми ж ніби й гарно жили? А якщо із ним щось трапилось, а я вже з іншим живу? Хіба то не зрада буде?

От як мені бути?

Як би ви вчинили на моєму місці?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page