Історія кохання Ірини та Сергія розгорталася на очах у всіх однокласників. На випускному вони поклялися одне одному у вірності, хоча вже тоді дівчина знала: батьки коханого проти їхніх стосунків. Адже Сергій — одинак із багатої сім’ї, а Ірину та її молодшу сестру мама після розлучення з батьком-алкoгoлікoм виховувала сама.
Після закінчення школи Сергій вирішив здобути престижну професію в університеті. Бачитися їм вдавалося рідко. Але місяць за місяцем — і настало літо. Сергій приїхав додому і пообіцяв, що в неділю прийде просити руки та серця доньки в Ірининої мами. Кілька днів дівчина літала, мов на крилах. Разом із ненькою готувалися прийняти дорогого гостя, пише “Вільне життя“.
Та ввечері напередодні заручин хтось тихенько постукав у вікно їхньої хати. Ірина виглянула й вибігла назустріч Сергієві. А той стояв якийсь чужий, байдужий, відсторонений.
— Іро, вибач, але нам треба розстатися. Я не можу піти наперекір волі батьків. А вони мріють про вчену невістку. Я кохаю тебе, але не хочу, щоб рідні батько та матір мене зненавиділи, — потупив погляд хлопець…
А далі його слів Ірина уже не чула. Повернулася додому в сльозах і не могла заснути до ранку — оплакувала своє кохання. Ні неньці, ні сестрі не вдавалося втішити нещасну дівчину.
Залишатися в райцентрі Ірина не захотіла, бо ж їй на очі міг потрапити коханий, що розтоптав її світлі почуття. Добре, що подруга запропонувала поїхати на сезонні роботи на південь. А восени додому Ірина не повернулася — в неї закохався тамтешній парубок Олексій і запропонував їй одружитися. Дівчина відповіла «так» не з великої любові. Проте тішило те, що Олексій та його мама — прості, щирі люди і в їхній хаті вона не почуватиметься біднячкою. Адже після вчинку Сергія дуже соромилася своєї скрути.
Так Ірина залишилася жити на Одещині. Її чоловік і справді виявився добрим, турботливим, чуйним. Тільки прожили разом усього десять років. У засвіти Олексія забрала невилікoвна хвoрoба. Самотужки Ірина виховала й поставила на ноги сина, доглянула стареньку свекруху. Кілька років гарувала на заробітках. Важко було одній долати всі життєві проблеми, та жінка не жаліється. Незгоди загартували її, зробили сильною.
Недавно подруга запросила Іру на зустріч випускників у рідний райцентр. Там вона вперше після того гіркого вечора у юності побачила своє колишнє кохання. Раніше думала, що зустріч із Сергієм збурить у ній давні почуття або ж завдасть бoлю. Та коли привіталася із нічим непримітним чоловіком, котрий, як з’ясувалося, любить перехилити чарку, в душі нічого не ворухнулося.
Із розповідей колежанки Іра знала: Сергій був одружений двічі, та ні перша невістка-багачка, ні друга — із двома вищими освітами його батькам так і не вгодили. Тож і залишився жити при мамі й татові.
«Ех, якби ж то знаття у сімнадцять, — думала Іра, спостерігаючи, як однокласники намагаються віднадити уже добряче п’янoгo Сергія від пляшки. — То і сльози не пустила б за ним. Бо долі видніше, кому бути разом, а кого чекає розлука. І не завжди сумні миттєвості нашого життя треба оплакувати. Може, таким чином Всевишній просто вказує нам інший шлях».
Адріана ЗИМНЕНКО.
