Роман був людиною, у якої практично все було. Окрема квартира, чудова робота, розкішна машина. Вечері у ресторані, модні речі. Всім і повністю запакований. Ось тільки не було кохання. Більше року тому він розлучився із дружиною, з якою прожив 7 років. Якось вона йому сказала, що хоче жити тільки для себе, жодних дітей та сімейної суєти. Вона занадто гарна, для звичайного сімейного життя, а він для неї занадто простий і примітивний. Так, Роман завжди був правильним. Любив чесність та порядність. Батьки завжди пишалися ним. Ось тільки так вийшло, що вони жили далеко, в іншому місті. І бачиться доводиться нечасто.
З роботи Роман пішов трохи раніше ніж зазвичай, їхав додому, щоб прийняти душ, а потім поїхати повечеряти в ресторан. Готувати не було жодного бажання. Раптом на гадку спала ідея, а що якщо порушити свої правила, заїхати купити якоїсь шаурми, кока-коли і провести неправильний вечір.
Під’їхавши до павільйону, ще здалеку Роман побачив маленького хлопчика, років п’яти-шести. Він сидів на фундаменті та розмазував сльози по щоках. У чоловіка стрепенулася душа. Вийшовши з машини, він підійшов до хлопчика. Присів перед ним навпочіпки.
– Ти хто? Що ти тут робиш? Де твої батьки?
– Я Ігорчик Гасюк. Я дуже хочу їсти, але не маю грошей. А маму забрала швидка, і я залишився сам. Мені страшнувато.
– А де твій батько, Ігорчику?
– Не знаю, мама казала, що він пішов від нас, коли я лише появився.
– І скільки днів ти тиняєшся на вулиці?
– Один. Дядечку, у мене є ключі, але я не можу увійти у квартиру. Не дістаю відчинити. Спати доведеться у під’їзді. І холодно мені і дуже їсти хочеться.
– Так добре, зараз купимо що-небудь і підемо до тебе додому. Ти зможеш показати, де ти живеш.
– Так, я все знаю, мене мама навчила.
Роман набрав різної їжі, взяв хлопчика за руку і пішов до нього додому. Замок у дверях був досить високо для малого, тому він не зміг його відчинити. Увійшовши до квартири, Ігорко одразу побіг на кухню і схопив хліб і почав жувати. Роман поставив пакети з їжею на стіл і сказав:
– Давай так, ти зараз добре вмиєшся і переодягнешся в чисті речі. А я поки що приготую нам поїсти.
Ігор кивнув і побіг у кімнату, потім з речами пішов у ванну. Роман зазирнув до нього, запитав чи не потрібна його допомога, але хлопчисько відповів по-дорослому, що він чоловік і повинен давати собі раду сам.
Потім вони сиділи на кухні та вечеряли. Роман переживав, що Ігор хапає їжу та практично не пережовуючи, ковтає. Потихеньку хлопчик наївся і почав засинати за столом. Роман узяв його на руки і відніс до кімнати. Уклав на ліжко і вкрив ковдрою. Сам пройшовся помешканням. Це була маленька однокімнатна квартира, але, незважаючи на свій розмір, була дуже затишна, домашня. На комоді стояли фотографії. На них молода жінка з Ігорчиком. Вона була дуже симпатична з гарними правильними рисами обличчя.
Трохи порозглядавши квартиру Рома себе запитав, що я тут роблю? Навіщо мені це все? Потім подивився на сплячого малюка і зрозумів, що він просто вже не зможе піти. Погладив малюка по голові, взяв ключі і тихенько вийшов із квартири. Швидким кроком дійшов до своєї машини. І перегнав її на вільне місце біля під’їзду. Піднявся сходами і зайшов у квартиру. Ігор міцно спав.
Рома повернувся на кухню. Прибрав усе зі столу. Розклав продукти у холодильнику. У коридорі звернув увагу на записник біля дзеркала. Знайшов і заварив собі каву, взяв записник і почав гортати. Там були дані мами Єгора, наче написані спеціально для нього. Ім’я по батькові, дата народження, номер телефону. Роман набрав номер, але абонент не був доступний. І тоді він почав обдзвонювати лікарні та довідкові, щоб дізнатися, яку куди відвезли Гасюк Ірину. І знайшов. То була спеціалізована клініка. Якось на душі стало зовсім не добре. Рома зайшов у кімнату, поправив ковдру, сам ліг на диван і одразу провалився в сон.
Коли розплющив очі, сонце вже заглядало у вікна. Ігорчика в ліжку не було. Невдовзі до кімнати зазирнула світла голова.
– Дядьку, ти вже прокинувся? А я зробив нам сніданок і нагрів чаю.
Рома вмився і пішов на кухню. На тарілці лежали криво нарізані бутерброди. У той момент чоловікові здалося, що це найсмачніші канапки, які він коли-небудь куштував.
– Знаєш Ігорчику, я вчора знайшов куди відвезли твою маму. Я думаю, ми повинні до неї поїхати, щоб вона не переживала і провідаємо її. А мене клич просто Роман. Домовились?
Ігорко кивнув головою. Прибравши зі столу, вони почали збиратися. Чоловіки з’ясували, в якій палаті лежить Ірина натягнувши бахіли, пішли до неї. Відчинивши двері, Роман побачив неймовірно бліде обличчя жінки з колами під очима. Побачивши сина, її очі стали великими і з них покотилися градом сльози.
– Синку, рідненький мій, я так за тебе переживала, ти зовсім один, лишився на вулиці. І як ти сюди потрапив, хто цей дядько.
– Мамочко, це Роман. Він мій друг, він дуже добрий. Він учора стільки смачного купив, я так наївся і заснув. А він лишився зі мною.
Ірина підвела очі на Романа.
– Хто ви? Дякую вам за сина. Мені нема кого попросити про допомогу. Я не знала, де мені його шукати.
– Іро, не треба хвилюватися, будь ласка. Заспокойтесь. Ми з Ігорем зустрілися випадково і одразу потоваришували. Ви не хвилюйтеся, я його не кину він житиме зі мною. ЛПоправляйтеся. А коли вийдете, він повернеться до вас.
Ірина майже пошепки сказала.
– Я звідси не вийду. Це кінець. Раз ви друг, я хочу попросити, в записнику є адреса мого сиротинця, де я виросла і дані директора. Якщо можна, після того, як я піду, відвезіть Ігорчика туди. Я попереджала директора, вона знає все. Це єдина близька мені людина. Більше в мене немає нікого.
– Іро, я сподіваюся, що все зміниться. Я зараз поговорю з лікуючим і ми щось придумаємо.
Ірина спробувала посміхнутися. Рома залишив хлопчика з мамою, а сам пішов розпитати що й до чого.
– Мені порадувати вас нічим. Все дуже занедбано. Залишився у кращому разі місяць, а може й менше. На жаль, допомогти ми вже не можемо.
– Я можу вас про дещо попросити? Я за все заплачу. Але можна перевести її в окрему палату та створити їй усі умови, щоб полегшити її дні.
– Добре, ми маємо таку палату. Але хто ви їй. Наскільки я знаю, вона не має нікого.
– Я, просто друг її сина.
Розвідавши, що можна їсти Ірині, вони з Ігорчиком поїхали закуповуватись. Коли повернулися то Ірину вже перевели до окремої палати. Вона була просторою та світлою. У холодильник, що був у палаті, вони розклали соки, фрукти. А потім на столику перед ліжком розгорнули гарячу їжу. Ірина трохи поїла, щоб порадувати сина та його нового друга. Вона дивилася на Романа з повагою та жалем. І благала Бога, щоб цей чоловік не покинув її сина. Тепер буде кому відвезти його до дитячого будинку.
Щодня Роман приїжджав до Ірини, привозив гарні букети квітів. Розповідав усілякі кумедні історії. Ірина навіть повеселішала. Рома пояснив. Що викликав до себе свою маму для допомоги, щоб Ігорчик не залишався вдома один. Минуло три тижні, у Ірини з’явився рум’янець на щоках. І в Романа затепліло сподівання. Може вона видереться. З надією він подався до лікаря. Але той навіть не дивився йому у вічі. Тільки й зміг сказати.
– Нічого не змінилося.
Роман не спав усю ніч, він не знав, що робити. Тинявся по кімнаті, потім сидів на кухні і пив каву. Мама чула, як переживає син, а чим допомогти, не знала. Вона сама за ці дні прикипіла до маленького хлопчика. Вранці побачила, як син чепуриться перед дзеркалом. Це її дуже здивувало.
– Синку, ти куди такий ошатний зібрався?
– Мамо, я одружуся. Я довго думав і вирішив, я Ігорчикові ніхто, значить мені його не віддадуть. А якщо я стану чоловіком Ірини, це буде інша розмова. Зараз я поїду до друга, ти ж пам’ятаєш, він добрий адвокат. Все уточню, а потім до Ірини. А ви не нудьгуйте і приготуйте святкову вечерю.
Іра лежала і дивилася в стелю. У голові була лише одна думка. Що чекає на її сина. Вона розуміла, що часу зовсім не залишилося і нікого близького немає, окрім Романа. Та Роман, яке добре у нього серце, яка золота людина і яка гарна. Чому один. От такого б батька її Ігорчикові, але так не буває.
Двері відчинилися, і вона побачила сяюче обличчя Романа. В руках у нього був величезний букет троянд. А ще якась коробочка. Він підійшов до ліжка і став на одне коліно.
– Іро, я стільки всього передумав. Я не хочу відвозити Ігорчика до сиротинцю, я хочу, щоб він залишився зі мною. Якщо ти не проти. Але я йому ніхто. Виходь за мене заміж. Я про все домовився, у коридорі чекає представник РАЦСу. Це єдиний вихід. Я стану твоїм чоловіком і зможу домогтися усиновлення. Ти згодна?
Жінка дивилася на Романа, як на Ангела. Її душу переповнювали емоції. Боже, звідки беруться такі люди. Має величезне серце і він буде найкращим батьком для її сина.
– Так, я згодна.
Уся церемонія зайняла не більше півгодини. Роман як годиться одягнув обручку на палець своєї дружини. Потім поцілувавши її в щоку і пішов до лікаря.
– Скажіть, а я можу її забрати додому? Адже ви їй більше нічого не робите. А колоти я вмію сам і мама моя її доглядатиме. Нехай хоч кілька днів поживе сере рідних стін.
– Добре, я розпишу вам, як і що їй треба робити. Якщо буде зовсім погано, викликайте швидку.
Роман повернувся до палати і сказав.
– Ну що, дружино, ми їдемо додому. Досить тут стелю розглядати.
Медсестра допомогла одягнутися Ірині, посадила її в крісло на колесах, і вони поїхали. Взявши Ірину на руки, щоб посадити в машину, він відчув, що вона практично нічого не важить. У ній ледве тепліло життя. Йому хотілося притиснути її до себе і вдихнути в неї хоч трохи життя. На жаль, це було неможливо.
Увечері в їхній квартирі була велика святкова вечеря з приводу весілля. Ігорко стрибав по квартирі від щастя. Мама була поруч і його найкращий друг та бабуся Олена, яка йому так подобалася.
Вночі Роман майже не спав, сидів поруч із Ірою. Вона то плакала, то сором’язливо розглядала стіну. Він вводив необхідні препарати, і вона засинала. Вранці мама годувала її сніданком, а потім Ігорчика та Романа. Так було ще п’ять днів. А потім Іринки не стало. Романові здавалося, що пішла частина його душі. Наче він втратив близьку рідну людину.
Прощалися з Ірою двоє! Чоловік і маленький хлопчик. Позаду стояли батьки Романа та його друзі. Роман тримав малюка за руку, наче боявся випустити її. Ігорко підвів на нього очі.
– Ромо, мені мама сказала, що ти мій тато, що ти знайшовся. Це правда? Ти тепер завжди будеш зі мною і ніколи не підеш як мама?
Роман сів перед сином навпочіпки і міцно притис його до себе.
– Так синку, я знайшовся і завжди буду з тобою. А мама, вона не пішла, вона завжди буде з тобою, дивитиметься на тебе з неба і залишиться в твоєму серці. Вона завжди буде із нами.
Ігорчтк міцно обійняв Романа за шию і притулився до нього. Потім повернувся і, дивлячись на фотографію мами, сказав.
– Мамочко, ти не хвилюйся, тато знайшовся і ми завжди будемо з ним разом. А я стежитиму за ним і за бабусею та дідусем. Ти тільки приходь до мене частіше, а я розповідатиму, як ми живемо. Я тебе дуже люблю і тата.
Він погладив своєю дитячою рукою мамине фото та взяв Романа за руку. А по щоках дорослого чоловіка текли сльози. Так кардинально змінилося життя Романа. Тепер у нього з’явився сенс і людина, заради якої треба жити. Адже він обіцяв своїй дружині виростити сина, як найріднішого.
Фото ілюстративне.
