— Я втомився вже гнатися за твоєю сестрою, — розумно відповів чоловік, — якщо у неї є зайві гроші, хай хоч ділянку на Місяці купує, ми допомагаємо твоїй мамі так, як можемо. І не потрібно з нас вимагати те, чого у нас немає, просто соромно має бути.
Марина і сама так думає, тільки Ірина вважає інакше: ви повинні мамі допомагати точно так, як і ми. Якщо ми даємо 5 тисяч і з вас теж 5. Якщо ми оплачуємо мамі санаторій, будьте ласкаві вкладатися аналогічно. Це наш обов’язок перед батьками.
Марина та Ірина сестри. Рідні. І їм по 32 роки. Вони двійнята. І зовні дуже схожі, і професії у них однакові, а ось після закінчення інституту їх життя стало сильно різнитися. Марина вийшла заміж за рядового інженера, зараз у них з чоловіком син і донька, квартира на виплату, на рахунку кожна копійка, яку або на дітей витратити, або в банк віднести. Продукти по акціях, речі з розпродажів, бюджет розписаний не на папері, а в голові. Вистражданий, продуманий, розтягнутий. Ніякі позапланові витрати з нього просто не витягти.
Ірина ж з заміжжям не поспішала, а в 28 років, коли у сестри було вже двоє діток раптом вийшла заміж за дуже багату людину. Її обранець був уже одружений, від першого шлюбу є доросла донька. З Іриною у нього різниця у віці в 15 років. А по часу заміжжя сестри якраз співпало з виходом на пенсію їх мами Валерії Василівни.
— Ну і почала Ірина політику, що мама на пенсії тепер, мамі потрібно допомагати, — згадує Марина, — хто б сперечався. Але пенсія у мами цілком гідна, голодувати не будеш. Але сестра твердо сказала: будемо мамі давати грошей. Тільки порівну.
А порівну у Марини не виходить. Сестра немов спеціально заламує непідйомні для Марини суми. Їй що? Сидить, не працює, син з нянею. У грошах чоловік дружину, яка подарувала йому довгоочікуваного спадкоємця, не обмежує. Взяла у нього на кишенькові витрати і без проблем 5 тисяч мамі виділила. А Ірині щоб знайти в своєму мізерному бюджеті ті ж 5 тисяч, дуже треба обмежити родину в усьому іншому.
— Ніби навмисно,— скаржиться Марина, — купить мамі дорогі чоботи і вимагає рівно половину їх вартості. А можна було б і більш бюджетний варіант знайти, і за якістю нічим не гірші.
— Мама виростила нас одна, — як мантру повторює Ірина, — вона заслуговує тепер найкращого. Що це ми будемо їй купувати всякий непотріб?
Ну без питань, хто з дітей має великі можливості, той і допомагає більше. Маринка раніше сама до мами завжди бігала: прибирання сезонне зробити в домі. Добре, що і живе не дуже далеко.
— А тепер у нас процедури робить медсестра, прибирає наймана прибиральниця, — говорить жінка, — а половину грошей я повинна віддати за це сестрі. А навіщо? Я б сама прекрасно все б зробила, кому треба в очі пил пускати. Але найприкріше, мама за ці роки вже звикла до цього. Забула і ціну грошам, просто купається в щасті. А ми планували з чоловіком виплатити квартиру раніше, але не виходить, за Іриною тягнемося.
Мама сама нічого не вимагає, але продуктам, принесеним Мариною і купленим на акції вона вже не радіє: найдешевше, суцільна хімія. Іринка мені все привезла натуральне.
— Рік назад у нас з сестрою майже до сварки дійшло, — ділиться Марина, — вона вирішила мамі дачу купити. Щоб влітку мама квіточки вирощувала і з онуками на природі час проводила. Пропонувала мені взяти кредит, щоб порівну вкластися в покупку. Але для нас це абсолютно неприйнятно. В результаті купила дачу вона одна: чоловік грошей дав. Оформила дачу на себе, це справедливо. Я з дітьми в суботу приїхала, допомогти прополоти, щось робити. Збиралися ночувати залишитися, а ввечері приїхала сестра.
— Я мамі дитину привезла, сама тут теж переночую, — сказала Ірина, — так що тобі з дітьми спати ніде. І так би мовити, я за дачу платила, мені і музику замовляти.
Марина помчала на вокзал, щоб встигнути на останню електричку. Найприкріше для неї, то, що мама ні слова на захист не сказала. Мовчить, погоджується з Іриною. І на словах все тільки: Ірочко, донечко, розумниця моя.
— А якщо Ірочка залишиться без чоловіка? — каже Марина, — добре, що дача на ній, а більше ж нічого! Все майно у її чоловіка на підставних осіб, на колишню дружину і доньку. Син маленький зовсім, його ще не оформили ні власником нерухомості, ні співвласником бізнесу. Як тоді Ірина заспіває?
Це, звичайно, лише гіпотетично. А поки тільки образа і на сестру, і на маму. Яка одного разу нетактовно дорікнула Марині:
— Ось Ірочка мені допомагає, як хорошій доньці і належить. А ти що? нічого було за бідного заміж бігти. Ти себе навіть забезпечити не можеш.
— Забула мама, — каже Марина, — як ми росли, як на двох у нас з сестрою були одні вихідні туфлі і сукня. Як поки Ірочка життя своє влаштовувала, я з нею в лікарні після операції жила. Спала сидячи на стільці, а зять-“бідний” їй супчики дієтичні возив 3 рази на день.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
