Карина аж підскочила коли почула розмову за дверима. Вже й забула, що підслуховувала нікого не чуючи і ні на що уваги не звертаючи, залетіла до кімнати і давай грім і блискавиці метати. Однак, коли почула відповідь невістки раптом стишила звук і пустила сльозу. Не очікувала вона від тихої і покладистої Оленки такої реакції.
Коли її син брав за дружину Олену, Карина усім подругам у селі хвалилась, що не біднячку знайшов, а справжню городську пані.
Та й було чим гордитись, адже дівчина хоч і була сиротою, хоч і жила у світі одна, мов той палець, а володіла двома квартирами у столиці:
— Одну здавати будуть, – підперши боки і високо голову піднявши, розповідала сусідкам-пліткаркам, – А у іншій самі жити будуть. Син, може й не працювати зовсім, бо там грошви-и-и.
Трішки лукавила, адже квартир хоч і ббуло дві, та обидві маленькі і однокімнатні. Однак, то у столиці вони маленькі, а в далекому селі то ж ог-о-го! Та й хто буде перевіряти? а так, он які очі заздрісні, можна кілька кімнат і накинути.
Щойно молоді одружились, як Килина у місто поїхала до молодих “лад наводити”. Вирішено було, що треба сину авто купувати, адже ж куди він у громадський транспорт? та й квартира ж друга є, можна її здавати і виплачувати оту дорогезну іномарку.
Другий раз подалась Килина на гостину уже з трьома величезними торбами. Збула господарство. замкнула хату, сказала сусідкам, що кличуть молоді до себе жити, та й поїхала.
Олену здивував раптовий візит свекрухи, думала, наївна, що бабуся приїхала із дитям допомагати. Воно так і було. але дитя, як виявилось, у кожного своє. Олена гляділа маленького синочка, а Килина свого сина бавила.
А Ігор, син Килини, таксував. Стане біля станції метро і дивиться телевізор у авто. Бере тільки “хороші” замовлення, на дрібні не розмінюється. Заробить за день яку копійку і ту на себе витрачає. За пів рокі ні гривні у дім не приніс.
Килина молодій родині з усіх сил допомагала. Хоч якось дивно і однобоко. З пенсії годувала свого сина котлетками, м’ясцем тушеним, та холодцем. А от Олена була сама по-собі. Ніби як і заміжня, а забезпечує себе сама.
Ще поки мала які заощадження. та поки були гроші, що за появу сина від держави отримала – трималась. Але ж якщо немає іншого доходу економ, чи ні, а гроші мають властивість закінчуватись:
— Ігорю, – підійшла до чоловіка саме тоді, як свекруха на кухні котлети смажила, – Тобі потрібно знайти гороту нормальну. Те таксі не заробіток, хіба додаток до основної зарплати. За квартиру у нас борг у три місяці, я не маю куртки на зиму, та й малий росте. Або ти з ним сиди, а я піду працювати. Говорила з шефом, можу повернутись хоч взавтра.
Килина, яка саме під дверима підслуховувала влетіла в кімнату на тих словах. Від обурення аж ногами тупцювала:
— Що надумала? Диви яка розумна? Всього їй мало і мало. Він і так цілий день на роботі, а тобі ще й у ніч його послати треба? не дозволю. Якщо не вистачає, значить ти погана господиня. Я ось сама сина виростила і нічого. Диви який красень. Ні в кого, ні копійки ніколи не просила. Вчись розраховувати тільки на себе, а то розумна, аби сісти і ніжки звісити. Не дозволю-ю-ю. – волала.
Ігор мовчав. Стояв позаду мами і посміхався. Дивися на жінку звисока і з явною зневагою:
— Самі кажете виростили? Вчитись? – дуже тихо але з металом у голосі мовила Олена, – А хай воно так і буде. Беріть Карино Михайлівно свого сина, сідайте у автобус і щоби духу вашого не було тут. З чим приїхали, з тим і вийдете.
Коли до Карини сенс сказаного Оленою дійшов, аж сльозу пустила.
— Та ти чого, доню? Чого оце слухаєш стару нерозумну бабку? Я ж з горяча те бовкнула. а ти за чисту монету… та й відколи то свекрушині слова для невістки такі вже важливі. Ви молоді, розбирайтесь, а вмене там котлети горять. Ти будеш скільки, – вперше запропонувала щось невістці, – три, п’ять. Ти ж онука мого годуєш, тобі треба харчуватись гарно.
Та нічого не допомогло. Уже ввечері повернулась Карина із сином в село.
— Ой. ну їх тих міських. – на слідуючий день біля колодязя було чути Килинин голос. – Ні до холодної тобі води. Я ж там була за наймичку, сама, все сама. Син працює, такі гро-о-о-ш-і заробляє. а тій все мало, та мало. Уявіть, навіть машину чоловікову продала. Ой, забрала я Ігора звідти, він тут кращу собі знайде. Звісно, пропаде невістка без нас, пропаде, але то вже не наше діло.
Але рік минув, другий, десятий, а Ігор все коло мами та коло мами. Вийде з двору, залиє за комір, та й по дню.
— За що мені така доля? – плачеться Килина подрузі. – не маю спокою ні в день, ні в ночі. Скоро все винесе, все. Ніби ж і не грішила, а долі ні у мене, ні у сина мого.
А десь там у столиці у маленькій квартирці Олена повернулась з роботи. На неї чекав чоловік син і у стільчику для годування, маленька лялечка, донечка.
— Ой що ми приготували, – усміхається чоловік і дивиться на свого пасинка, – Вирішили з сином тебе здивувати, такий рецепт знайшли, такий рецепт. Швидше руки мий і до столу.
Не знає Оленин син, що десь там у нього є рідний батько, що має він і бабусю ще одну, а якби дізнався то навряд чи й відчув щось. Чужі вони йому, як і він їм.
Анна К.
20,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
