Софіїна донька і на вроду вдалася показна, і мудрості їй було не позичати (працювала вчителькою іноземних мов), але долі бажалося кращої. А літа минали, зовсім не зважаючи на те, що Оксані давно заміж пора.
Як і кожна мати, також хотіла, щоби в дочки була сім’я, бо вже й сусіди замучили запитаннями, коли та коли Оксана заміж піде, бо їм, мовляв, на весіллі хочеться погуляти. А згодом то вже поза очі перешіптувалися: «Щось не сватає ніхто, вже немолоденька…»
— Доню, ти вже знайшла б собі когось, — завела якось розмову ненька. — Може бути і розлучений, серед них також люди трапляються.
— А що, якщо хтось загубить, то, може, і знайду, — сказала дочка таким тоном, що більше мама до тієї теми не поверталася.
Аж тут стара Катерина, коли вже стояла на порозі вічності, покликала внучку до себе і, як на сповіді, почала відкривати потаємини своєї душі:
— Прости мені, дитино, якщо зможеш, бо моя в тім вина, що ти досі без пари — то я прогуляла твою долю. Я була колись красунею, норов молодий, гарячий грав, чоловіки до мене так і липли, тож я грішила. І не думала тоді, чим це обернеться, а тепер тобі доводиться розплачуватися за гріхи моєї молодості. Прости, Оксаночко, я дуже шкодую про це і щиро розкаююся. Чуєш, я каюся перед тобою.
— Я не тримаю на вас зла, — відповіла на це Оксана. — І хай вам Бог, бабуню, прощає, бо перед Ним ви завинили більше.
Наступного дня Катерина все це, як завчену роль із п’єси, повторила перед священиком і тихо відійшла у потойбіччя.
А вже на сороковинах за бабою під час поминальної трапези сусідка Ганя раптом «згадала», що в неї у Львові є родич — кавалер теж уже не першої молодості, то, може, звести б їх із Оксанкою. Ні Софія, ні Оксана не поставилися серйозно до почутого, але через тиждень, у неділю, нате вам гостей до хати: прийшли Ганя зі сватачем! Сусідка по черзі розхвалювала то одного, то другу, а хлопець ніяковів за кожним поглядом у бік Оксани. Від роду був сором’язливим. «Мій Василь, напевно, ніколи не ожениться, — казала все його мама. — Хіба яка дівка сама його на собі одружить».
А з роками і ці мамині мрії втрачали актуальність, лишень стала частіше журитися: що буде з її сином, як вона минеться, бо він хоч і роботящий і тямущий у всьому, але надто спокійний і довірливий, а таким важко в світі жити.
…Дівчина Василеві сподобалася з першого погляду, чого не скажеш про Оксану. Після того, як гості пішли, у Софії з дочкою тривала довга, переконлива бесіда.
— Оксано, другої такої нагоди може й не бути — погоджуйся, — повчала матір. — Досить тобі бути мамою Галиним дітям, нам із татом хочеться ще й від тебе внуків діждатися. Он Грисьова Люда в сорок три дитя мала — і нічого, ще виростить.
— Мамо, але він некрасивий…
— Некрасивий! — передражнила дочку Софія. — Та чоловік якщо трошки гарніший від коня, то вже красень!
Он Галя наша за красеня вийшла і з великої любові. І де він тепер? Уже три жінки мав і жодного разу не згадав, що в нього двоє дітей. Ти думаєш, що ми з батьком твоїм побралися з великого кохання? Отак провів кілька разів з клубу додому, а відтак ошарашив мене громом із ясного неба, що свататися прийде на Зелені свята. А в мене духу не вистачило відмовити. Життя прожили по-всякому, але гріх Бога гнівити за таку долю — в інших сім’ях буває набагато гірше. Правду кажучи, іншої долі собі я не хотіла б, бо маю свою і звикла до такої.
А ти уважніше придивися до Василя і обов’язково помітиш у ньому якусь красиву рисочку. Характер у нього добрий, як каже Ганя. Не п’є, не гуляю, тримають із матір’ю господарку. І заробляє на тракторі файну копійку. Недарма кажуть у народі: звикне, то й полюбить. І в тебе так буде.
Відтоді Софія частенько давала дочці мудрі поради, наводила промовисті життєві приклади — і Оксана почала дивитися на хлопця іншими очима. Кілька зустрічей придивлялися-притиралися одне до одного, а через місяць і заяву на одруження подали. Оксана не захотіла пишного весілля. Посиділи в родинному колі після шлюбу дружби, дружки і родичі — та й вистачило.
…А трапилася ця подія не вчора, не сьогодні, а двадцять два роки тому. Сьогодні в подружжя двоє близнят-студентів — Сашко та Оля. І Оксана жодного разу не пошкодувала, що прислухалася до слів матері. За Василем жінка, як за кам’яною стіною. Він чудовий чоловік, люблячий батько. Іншої долі Оксана нині собі й не бажає. Її чоловік для неї — найкращий і найкрасивіший.
За матеріалами – Все про все.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
