«Має бути свекруха, тітка, діти…», – перелічувала Ірина, а Катерина тим часом подумки згадувала всі ті роки, коли їхня компанія збиралася навіть у більшій кількості, і місця вистачало всім.
Для жінок у компанії Катерина завжди була ніби дрібною скалкою в ідеально відшліфованій роками лавочці — дрібною, але помітною й неприємною. Для чоловіків вона була гарною картинкою: милуватися на відстані — будь ласка, але зближуватися ніхто особливо не прагнув.
Катерина створила собі такий образ, у якому її краса та статус ставали незаперечними. Вона звикла до того, що їй усе дістається без зусиль. Її чоловік Максим носив її на руках, і це стало природним станом речей. Вона так майстерно побудувала своє місце в компанії, що всі вважали нормою її відсутність у будь-яких спільних турботах або домашніх приготуваннях, навіть коли йшлося про великі свята.
На спільні зустрічі Катерина завжди з’являлася наприкінці — до столу, який уже давно був накритий іншими господинями. Вона входила з легкістю, випромінюючи впевненість і грацію, мов королева, яка милостиво погодилася на присутність у цій компанії. Приймаючи компліменти, Катерина лише злегка всміхалася, дозволяючи чоловікам із захопленням крутитися навколо неї, зокрема й Максиму, який намагався вгадати її настрій та виконати будь-яку примху.
Жодному з господарів вечора і на думку не спадало запропонувати Катерині скромний надувний матрац на ніч. Усі мовчки розуміли, що для “королеви” потрібні окремі, максимально зручні апартаменти. І ніхто цьому не заперечував — її статус і краса нібито самі диктували правила.
Вона розуміла: друзі більше не хочуть її бачити. Вибір зроблено – на користь Максима, її колишнього чоловіка. Це було черговим доказом того, що такого звичного їй світу давно немає. Звичного життя більше немає, а разом із ним зникли й люди, яких вона вважала найближчими.
Колись у Катерини було все: великий будинок, люблячий чоловік, донька Ліна, яка подавала великі надії, і друзі, з якими щороку вони святкували Новий рік у Бойків. Але тепер вона залишилася одна — у невеликій квартирі, з рідкісними дзвінками від доньки та усвідомленням того, що вона втратила не лише сім’ю, а й себе.
Її чоловік, Максим, був ідеальним у всьому. Вона звикла до його уваги й обожнювання, як і до зручного життя в розкоші. Однак усе це виявилося крихким, як скло. Максим пішов до іншої жінки, Ольги, яка, попри свою скромну професію медсестри, змогла подарувати йому те, від чого Катерина вперто відмовлялася — затишок і спільну дитину.
Катерина згадала, як Максим неодноразово просив, що хоче сина. Але вона лише посміювалася, відповідаючи, що одна дитина — цілком достатньо. Її фігура, краса й статус були для неї важливішими за ще Максимову мрію. Донька Ліна, яку Максим удочерив, хоч і була його радістю, все ж не стала тією опорою, якою могла б бути їхня спільна дитина.
Поворотним моментом стала автопригода за участю Максима. Катерина тоді відпочивала з донькою за кордоном, у турі, який, до речі, сам Максим подарував їм. Коли вона дізналася, що Макс на лікарняному ліжку, навіть не подумала повернутися. Тур уже був оплачений, і вона вирішила, що їм із Ліною не варто псувати відпустку. До того ж вона вірила, що за Максимом доглядають справжні спеціалісти, то навіщо ще й її.
І справді, ним опікувалася Ольга, яка працювала медсестрою в тому самому відділенні. Усі лікарі зазначали, що саме її турбота допомогла Максимові не тільки одужати, а й знайти новий сенс у житті. Вона залишалася поруч навіть після виписки, підтримувала його на реабілітації й стала тією людиною, яка повернула його до життя.
Катерина, коли повернулася з відпочинку, навіть подякувала Ользі за турботу, подарувала їй дорогі парфуми. Вона й гадки не мала, що ця жінка стане її суперницею. Але Максим уже прийняв своє рішення. Після виписки він дедалі частіше віддалявся від дружини. Катерина не намагалася змінити ситуацію, бо вірила, що час усе виправить.
Проте час лише посилював прірву між ними. Зрештою Максим пішов із сім’ї, а друзі, багато з яких були спільними, стали на його бік. Усі вони розуміли, що Ольга зробила для нього значно більше, ніж Катерина за останні роки.
Розлучення було важким. Максим забрав майже все, окрім невеликої квартири та мінімальної фінансової підтримки. Він оплатив навчання Ліни, але й сама донька поступово віддалилася від матері. Раз на місяць вона телефонувала з коледжу, але їхні розмови були короткими й формальними.
Катерина почувалася зрадженою всіма. Колеги на роботі перешіптувалися за її спиною, подруги зникли разом із її статусом. Навіть ті, кого вона вважала найвірнішими друзями, тепер уникали її. Ірина була останньою, хто тримав із нею зв’язок, але сьогодні й ця ниточка обірвалася.
Катерина поклала слухавку й відчула, як на очах виступають сльози. Вони текли самі по собі, змиваючи залишки її статусу. Спершу вона намагалася себе заспокоїти, але згодом їй захотілося заплакати вголос, як це було в дитинстві.
Вона не стільки хотіла до Ірини на вечірку, скільки прагнула довести собі та іншим, що досі залишається тією самою королевою, якою була раніше. Катерина вже запланувала, як сяятиме цього вечора: похід у СПА, нова зачіска, елегантне вбрання. Але тепер ці плани втратили сенс.
Її чекала самотня новорічна ніч у квартирі. Телевізор стане її єдиним супутником, а салат із супермаркету — святковою вечерею. Вона вирішила не ставити навіть ялинки, адже для кого це все?
Катерина замислилася над своїм життям. Де вона припустилася помилки? Чи могла вона повернути час назад, щоб виправити ситуацію? Напевно, могла, але тепер це не мало значення. Її королівство було зруйноване, а трон захопила інша.
І хоча в душі Катерина відчувала гіркоту, вона розуміла одне: потрібно вчитися жити далі. Навіть якщо доведеться будувати нове життя з уламків старого. Вона підняла голову й подумала, що, можливо, цей Новий рік стане початком чогось нового. Вона спробує знайти себе знову, навіть якщо доведеться починати з нуля.
