Я працюю в маленькій бюджетній організації. Вірніше, працювала до відпустки по догляду за дитиною, але в 1,5 року я зрозуміла, що виплати наскільки мізерні, що постало питання про додатковий дохід.
У чоловіка зарплата 4400 гривень, на неї щоб прожити, потрібно дуже постаратися. Тому ми подумали і вирішили, що мені треба виходити на роботу. Все-таки ще 4200 тисячі нам дуже знадобляться. Проблема була лише в тому, куди прилаштувати дитину.
Бабусь-дідусів у нас немає, няня «з’їсть» всю мою зарплату, в дитячий садок не беруть, маленька ще. Подумала я і вирішила, що буду водити 2 дні в приватний садок, хоча б на півдня, а решту часу забирати до себе на роботу, все-таки ми з колегою сидимо удвох в кабінеті, донька нам не завадить.
Я приношу з собою олівці, фарби, витинанки всякі, щоб чимось зайняти дитину. Вона взагалі дуже спокійна, 2 год спить на розкладених стільцях, навіть телефон їй не заважає. А решту часу спокійно грає.
Це тимчасове рішення, сподіваюся, що після нового року нам все-таки вийде поміняти ситуацію, але вже зараз я відчуваю несхвалення колеги, дивиться на мене косо. Вона, до речі, бездітна. Їй 32 роки, ні чоловіків, ні дітей, і сторонні її дуже дратують.
І я помічаю, як вона нервує в присутності моєї дитини, але поки мовчить. Я вже намагаюся вибудувати захист, але не можу підібрати слів. Адже за фактом я не права, але по-людськи я не маю вибору. Ось тільки як до неї це донести.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
